Весь минулий тиждень я пропрацювала в офісі, наївно вважаючи, що вийшла на новий етап свого розвитку. З кожним днем мої ілюзії розвіювалися все більше, і в кінці робочого тижня я відмовилася від цього щастя. Дурна, напевно. Или ленивая.
.. Зачем оно мне надо бы
л
о. Практически половину своей трудовой деятельности я провела в офисах. Років десять справно ходила на державну службу «від дзвінка до дзвінка». Там продуктивної роботи за день було відсотків 10-30 залежно від авральності завдань. Потім
пішла в журналістику, і в офісі доводилося сидіти лише тиждень на місяць під час здачі чергового номера. При цьому зарпалата була вдвічі більшою, ніж на державній службі. Правда, теж були працівники, які примудрялися сидячи цілий день з важливим видом майже нічого не робити,
але мені подобалася робота. Тут можна було робити те, що тобі подобається, що у тебе виходить і до чого у тебе інтерес. Хоча і не з усією політикою редакцій, в яких я працювала, була згодна,
а потім останній журнал, де я працювала, лопнув, і я благополучно пішла в декрет. Відтоді ось уже понад 7 років офісні стіни мене не обмежували. Зате почали тиснути стіни квартири. Стільки років дивитися на одні і ті ж старі шпалери - це сумно. Но
тут одна давняя знакомая предложила пойти поработать к ней в компанию. У неї якраз завідувачка пішла в декрет, і їй терміново потрібен був хтось на заміну. Я подумала: "О! Там будуть люди! Я зможу спілкуватися з живими людьми! " І погодилася. Крім того, у них в компанії свій тренажерний зал, де я розраховувала заниматя
. Ще один плюс - давно мріяла відмовитися від одного роботодавця, який давав нудні завдання. Тому другим кроком після згоди вийти на роботу, була урочиста відмова від подальшої співпраці з ним.








