Центри мозку, що відповідають за емоції, у матерів і дочок виявилися дуже схожі.
Відразу уточнимо - мова тут йде не про те, що дочки сміються над тими ж жартами і ридають на тих же мелодрамах, що і матері, а про те, що ті області мозку, які відповідають за емоції, у дочок і матерів схожі більшою мірою, ніж у матерів і синів або ж у батьків і їх дітей.
До такого висновку прийшли нейробіологи з Каліфорнійського університету в Сан-Франциско, які порівняли будову кортиколімбічної системи в 35 сім'ях. Під кортиколібічною системою розуміють комплекс з декількох ділянок і нервових вузлів головного мозку, в які входять гіпокамп (про який ми частіше згадуємо як про один з головних центрів пам'яті), амігдала (мигдалевидне тіло), вентромедіальна префронтальна кора і передня поясна кора. Всі разом вони керують емоційною сферою, а якщо в них щось починає йти не так, то виникає ризик психоневрологічних розладів аж до клінічної депресії.
Коли Фуміко Хефт (Fumiko Hoeft) і її колеги за допомогою магнітно-резонансної томографії порівняли структуру мозку у батьків і дітей, то - повторимо - виявилося, що кортиколімбічна система за обсягом сірої речовини особливо схожа у матерів і дочок, але не у матерів і синів, і не у батьків з їхніми дітьми. Автори роботи нічого не говорять про схожість емоційних реакцій у членів сімей, у яких порівнювали будову кортиколімбічних центрів. Є спокуса пов'язати будову емоційних центрів із самими емоціями, адже відомо ж, наприклад, що депресія дійсно часто переходить з покоління в покоління по жіночій лінії, проте тут все ж потрібні додаткові психологічні дослідження.
З іншого боку, також було б передчасно робити висновок саме про генетичне успадкування емоційних особливостей - ми знаємо, що мозок має найвищу пластичність, і виявлена схожість у будові може бути наслідком позагенетичних факторів. Може бути так, що у матері і дочки, які перебували в схожих умовах, відбулися подібні ж зміни в сірій речовині центрів управління емоціями. Розрізнити генетичні та позагенетичні фактори можна було в аналогічному дослідженні, але тільки виконаному з сім'ями, в яких діти з'явилися в результаті екстракорпорального запліднення. У найближчому майбутньому автори роботи саме цим і збираються зайнятися, тобто проаналізувати будову мозку у членів сімей, які скористалися екстракорпоральним заплідненням.
Досі, як не дивно, такі порівняння будови мозку у «батьків і дітей» робили тільки у тварин, хоча для клінічної медицини подібні відомості можуть бути надзвичайно корисними: знаючи, наскільки мозок дитини залежить від батьківської спадщини по материнській або батьківській лінії, можна було б запобігати розвитку тих чи інших психоневрологічних розладів.