Ймовірність метаболічних розладів при ожирінні залежить від ферменту, що регулює силу запалення.
Ожиріння зазвичай асоціюється з підвищеним цукром у крові, ненормальним кров'яним тиском та іншими метаболічними і серцево-судинними розладами. Однак не всі люди з надмірною вагою страждають від діабету і атеросклерозу - можна сказати, що є ожиріння здорове і нездорове.
Але багато біологів і лікарів досі ставляться до концепції «здорового ожиріння» з сумнівом. Вважається, що відсутність хвороб - лише тимчасове явище, і згодом будь-яка людина з ожирінням отримає звичайний букет з діабету, проблем з серцем тощо. З цим узгоджуються дані низки робіт, на зразок тієї, яка нещодавно була опублікована в Journal of the American College of Cardiology.
У ній дослідники з південнокорейського Університету Сонгюнгван описують результати обстежень 14 000 осіб без помітних метаболічних порушень. У тих з них, у кого була надмірна вага, відзначалися перші ознаки появи атеросклеротичних бляшок. Тобто метаболічно здорове ожиріння у таких людей насправді не таке вже здорове і може бути початковою стадією на шляху до важких недуг.
Разом з тим є дані, які говорять про те, що «хороше» і «погане» ожиріння дійсно являють собою два різних фізіологічних станах, і що «хороше» ожиріння не обов'язково попередник «поганого». Гаральд Естербауер (Harald Esterbauer) і кілька десятків його колег з Віденського медичного університету та з інших наукових центрів Австрії та Німеччини спробували з'ясувати, чи є якісь молекулярні перемикачі, які перетворюють здорову надмірну вагу на нездорову.
Відомо, що ожиріння і метаболічні розлади пов'язані через запалення, так що в центрі уваги дослідників опинився фермент гемоксигеназу-1, який, як вважається, пригнічує запальні процеси.
Рівень ферменту виміряли в крові, печінці та жировій тканині у 44 осіб з ожирінням. При цьому ті, у кого було ожиріння, на здоров'я не скаржилися, концентрація глюкози в крові у них була нормальною, і ніяких ознак запалення не виявлялося. Однак по одному параметру все ж були суттєві відмінності: у двадцяти семи добровольців з надмірною вагою відзначалися перші ознаки тканинної стійкості до інсуліну, коли клітини перестають реагувати на гормон і перестають повинні чином поглинати глюкозу з крові. Інсулінова стійкість вважається першою ознакою діабету другого типу. У решти сімнадцяти людей нічого такого не спостерігали.
Коли у тих і в інших порівняли рівень ферменту, то виявилося, що у людей з першими ознаками інсулінової стійкості рівень гемоксигенази-1 майже в два рази вище. Досліди на мишах підтвердили зв'язок між ферментом і стійкістю до інсуліну: якщо у мишей ген гемоксигенази відключали, то навіть на жирній дієті у клітин чутливість до інсуліну залишалася в нормі, і рівень запалення був низький. Якщо ж ген гемоксигенази штучно стимулювали, то навіть при нормальному харчуванні у мишей з'являлася стійкість до інсуліну.
Тобто, як пишуть в Cell автори роботи, гемоксигеназа-1 (або HO-1) може служити одним з найбільш ранніх маркерів метаболічного розладу. Ці результати узгоджуються з даними, отриманими Юссі Науккаріненом (Jussi Naukkarinen) і його колегами з Гельсінського університету, які виступили минулого року з повідомленням про те, що здорове і нездорове ожиріння відрізняються в тому числі і за рівнем запалення.
З іншого боку, ще належить з'ясувати, як саме пов'язані між собою запальна реакція, фермент гемоксигеназу-1 і реакція клітин на інсулін. Хоча вважається, що гемоксигеназа-1 пригнічує запалення, можливо, ми не все про неї знаємо, і вона ж може і стимулювати запальні процеси. Можливий і інший варіант: рівень гемоксигенази-1 підвищується у відповідь на запалення і одночасно він робить побічну дію на чутливість клітин інсуліну.
Мабуть, цей же фермент розділяє здорову і нездорову надмірну вагу. Правда, автори роботи уточнюють, що його рівень у повних людей, нехай і з нормальною інсуліновою чутливістю, був все-таки вище, ніж у худих. Тобто надмірна вага все-таки не буває «абсолютно здоровою», і ризик діабету при надмірній вазі в будь-якому випадку підвищений.
Фото Corbis