Молоді миші, чиї матері їли занадто калорійну їжу, самі воліють їсти жирне і солодке.
Ожиріння нерідко переходить з покоління в покоління: якщо у батьків були проблеми із зайвою вагою, то ті ж проблеми виникають і у дітей. Одна з причин тут може бути суто генетичною. Обмін речовин залежить від генів, і в цих генах можуть бути мутації, які сприяють накопиченню жиру. Гени передаються від батьків до нащадків, у яких починається спадкове ожиріння.
Однак діти можуть товстіти не тільки через батьківські гени, а й просто через те, що батьки неправильно харчувалися. Дослідники з Корнеллського університету годували самок мишей особливо жирною їжею протягом декількох тижнів перед спарюванням. Іншу групу самок годували такою ж жирною їжею під час вагітності; ще одних самок годували жирним, поки вони самі годували молоком своїх дитинчат. Для порівняння була четверта група самок, які їли звичайний, нежирний корм.
Після того, як самки переставали годувати дитиною, мишатам починали давати звичайний корм. При цьому у молодих мишей була нормальна вага, нормальний рівень глюкози в крові і т. д., тобто у них не було ніяких ознак засмученого обміну речовин. Але через деякий час після того, як миші досягали статевого дозрівання, їм давали спробувати шкідливу їжу з великим вмістом цукру і жиру. І виявилося, що у мишей, чиї матері їли жирне, прокидався інтерес до жирного і солодкого - маючи в розпорядженні звичайний корм і висококалорійний корм з жирами і цукрозою з сукралозою, молоді миші надавали перевагу другій. Причому у них в прямому сенсі змінювався смак: у статті в Scientific Reports сказано, що у смакових сосочках у молодих мишей сильніше активувалися гени, які кодують білки рецепторів солодкого смаку.
Тобто надлишкові калорії, які поглинали миші-матері, впливали на смакові уподобання потомства. (Швидше за все, джерело калорій тут не дуже важливе: матері їли жирну їжу, а дитинчата полюбили і жирне, і солодке.) Миші-діти починали їсти більше калорійного корму тому, що їхні смакові відчуття були іншими, ніж у тих мишат, чиї матері їли звичайну їжу. Зміни у сприйнятті смаку можуть бути однією з причин тяги до занадто калорійної їжі - принаймні, у мишей.
Це далеко не перша робота, в якій мова йде про механізми позагенетичного спадкування ожиріння. Такий спадок можуть залишити своїм дітям не тільки самки, а й самці, і ми вже якось розповідали, які молекулярні механізми можуть тут працювати. Це зміни в так званій епігенетичній регуляції активності генів.
Активність генів залежить від того, в яких умовах їм доводиться працювати. Постійно налягаючи на якусь їжу, можна закріпити налаштування активності на певному рівні. Те, що такі налаштування виявляться постійно працюючими, призводить до різних проблем. (Притому сам послідовність генетичного тексту в ДНК не змінюється, там не з'являється ніяких мутацій - це епігенетичні зміни, що відбуваються ніби поверх генетичного коду під дією умов середовища.)
І, що найголовніше, зміни в налаштуваннях можуть передаватися з покоління в покоління - тобто відбувається епігенетичне спадкування. Можливо, що зміна у смакових відчуттях у молодих мишей відбувається якраз через таке ось успадкування генетичних налаштувань, збитих у матерів неправильним харчуванням.