У пошуках «другої половини» люди намагаються вибрати того, чиї гени схожі на їхні власні.
Відомо, що тварини, вибираючи шлюбного партнера, часто воліють тих, хто схожий на них самих. Наприклад, якщо серед якихось птахів є більш яскраві особини і менш яскраві, то більш яскраві будуть заводити потомство з тими, у кого такі ж насичені кольори; точно так само і ті, що потьмяніші, обиратимуть собі відповідну тьмяну пару.
Така шлюбно-статева розбірливість називається асортативним схрещуванням, і пояснити її можна так: коли скоро якийсь індивідуум успішно дожив до репродуктивного віку, значить, ті ознаки, які у нього є, цілком корисні (тобто вони не зводять їх володаря в могилу завчасно). І якщо ти хочеш, щоб твоє потомство теж вижило, то саме такі ж ознаки потрібно шукати в інших.
Асортативне схрещування досить широко поширене в природі; більш того, якщо ми подивимося на людей, то виявимо, що і у нас пари часто формуються за принципом схожості. Але тут відразу ж виникають різні питання, наприклад, в яких ознаках схожість для нас виявляється більш важливою, а в яких - менш важливим, і наскільки взагалі виражена ця закономірність: можливо, вибираємо ми якось інакше, а виявлювана схожість - лише побічний наслідок вибору. Однак, як вважають автори статті, тільки що опублікованої в Nature Human Behaviour, в тому, як ми вибираємо пару, дійсно є чіткі закономірності, що вказують на те, що, принаймні, деякі ознаки тут дуже і дуже важливі.
Метью Робінсон (Matthew R. Robinson) і його колеги, проаналізувавши гени у 24 тисяч подружніх пар, виявили найсильнішу статистичну кореляцію між генетичними факторами, що визначають зростання, і зростанням партнера. Іншими словами, якщо у чоловіка або жінки в генах був запрограмований високий зріст, то в пару вони собі вибирали теж вище, і навпаки - якщо за генетичними ознаками зростання повинно було бути невеликим, то людина з такими генами воліла бути разом з кимось невисоким.
Ми не дарма говоримо саме про генетичні ознаки: за словами дослідників, вони намагалися передбачати зростання людини саме за особливостями ростових генів чоловіка або дружини, і передбачення відрізнялися досить високою точністю. Іншими словами, в тому, що стосується зростання, людина підпорядковується правилу асортативного схрещування. (Про всяк випадок уточнимо, що мова йде не про те, що у партнерів однакове зростання, але про те, що ростові гени обох працюють однаково.)
Що до інших рис, то схожу, хоча і більш слабку кореляцію вдалося знайти для індексу маси тіла (нагадаємо, що індексом маси тіла називають величину, що дозволяє оцінити ступінь відповідності маси людини і її зростання). Крім того, в подружніх парах добре збігалася така ознака, як час, витрачений на освіту (тут статистику збирали у майже 8 тис. пар). Тут, загалом-то, теж можна вказати на деякі генетичні особливості, які є у тих, хто був здатний до наук, і у тих, хто, навпаки, освітою особливо не займався. Наприклад, очевидно, що гарна пам'ять або вміння сконцентруватися, досить сильно впливають на успіхи в обліку - це такі властивості нервової системи, які багато в чому залежать від генетичного портрета.
З іншого боку, не варто забувати, що рівень освіти обумовлений не тільки генетичними та фізіологічними чинниками, а й соціальними. Тут ще можна згадати народну мудрість, яка говорить, що «протилежності сходяться», але, швидше за все, «подібні протилежності» тому і виявляються настільки помітні, що випадають зі звичного порядку речей.
Чому асортативне схрещування проявляється в «освітній ознаці», цілком зрозуміло - ми, звичайно, навряд чи спеціально шукаємо партнера зі схожим дипломом, просто у тих, хто однаково довго і однаково добре вчився, зазвичай виявляються і спільні інтереси; іншими словами, їм є про що поговорити один з одним. Більш цікаво було б дізнатися, яким чином на наші шлюбні уподобання діє зростання - тобто як ця суто анатомічна особливість впливає на почуття і думки з приводу «другої половини».
Можливо, вибір за схожістю стосується й інших ознак, аж до якихось особливостей поведінки. Можна припустити, що ті, хто схильний до шизофренії, або аутизму, або ще якихось психоневрологічних розладів, шукають когось собі під стати, що, в свою чергу, дає початок сімейній історії хвороби. З іншого боку, можна сказати, що соціальні та біологічні відмінності в популяції (або, якщо завгодно, біологічні відмінності і соціальна нерівність) взаємно посилюють один одного завдяки асортативному схрещуванню, хоча тут, перш ніж щось стверджувати з усією впевненістю, потрібно глибше розібратися у взаємозв'язках генетичного і соціального.
Генетична схожість відіграє роль не тільки в любові, а й у дружбі: два роки тому ми писали про те, що гени друзів мають більше спільних рис, ніж гени абсолютно сторонніх один одному людей, причому ступінь генетичної спорідненості між друзями приблизно така ж, як між чотириюрідними родичами.
Втім, у нас є і такі ознаки, де відмінності більш важливі, ніж схожості. Наприклад, відомо, що імунітет працює особливо ефективно, якщо в індивідуума в геномі скомбінувалися різні версії генів деяких імунних білків - тобто дитина батьків з різними генами буде мати більшу імунно-генетичну різноманітність і тому буде більш стійкою до хвороб.
І наш організм про це знає: є знамениті експерименти, в яких жінок просили вибрати за запахом найбільш привабливого чоловіка, і найбільш привабливими виявлялися ті, чий імунітет сильно відрізнявся від жіночого. Так що, яким би схожим на нас не був потенційний партнер, за якимись параметрами він все ж повинен відрізнятися.
За матеріалами Science.