Готуючись зустрітися з психологічним тригером, ми міцніше утримуємо травму у власній психіці.
Тригером називають щось, що викликає тяжкі спогади про пережиту травму, і якщо травма була сильна, то тригер може спровокувати навіть панічну атаку. Наприклад, при посттравматичному синдромі звук літака може повалити в надзвичайний страх людину, яка жила в зоні військових дій. Поняття тригера стало настільки популярним, що часом важко зустріти людину без будь-якого тригера, хоча далеко не кожен виживав у гарячих точках або, скажімо, пережив сексуальне насильство.
Цілком очевидно, що для збереження душевного спокою тригерів варто уникати, або, якщо уникнути не вдається, бути до них готовим. Тому на книзі або в титрах перед фільмом варто написати, що читача або глядача чекають сцени насильства, морального приниження, військових дій тощо. Це здається цілком розумним, але справа в тому, що ніхто не перевіряв, як насправді діють попередження про тригерів.
Дослідники з Гарварду попросили 600 добровольців, кожен з яких переніс у минулому якусь травму (сексуальне насильство, загрозу смерті тощо), прочитати кілька текстів. Ці тексти були або взагалі нейтральними, або могли викликати легкий стрес, або ж у них було щось, що могло дуже сильно засмутити травмованого читача. І в одних випадках учасникам експерименту говорили, що в тексті є їх тригер, а в інших випадках їх ні про що таке не попереджали. Після знайомства з текстами вони відповідали на ряд питань, щоб можна було оцінити їх психологічний стан.
У статті в Clinical Psychological Science сказано, що і попереджені про тригерів, і не попереджені реагували на тексти приблизно однаково. Відмінність була в тому, як ті й інші сприймали свою травму: ті, кого попереджали про тригерів, були більш схильні вважати її істотною частиною свого життя. З одного боку, все так - хіба травма не істотна частина життя? Але з іншого боку, таке ставлення до травми заважає з нею впоратися. Іншими словами, попередження про тригерів консервували травму в психіці. Підкреслимо, що мова йде саме про попередження про тригерів, а не про самих тригерів. Подібні дослідження зі схожими результатами проводили і раніше, але проводили їх зазвичай зі звичайними людьми без серйозних психічних травм. У новому ж дослідженні брали участь саме травмовані люди.
За словами авторів роботи, такий ефект від попереджень про тригерів може походити від того, що тригер, насправді, річ суто індивідуальна. Наприклад, людина колись зазнала збройного пограбування у себе в будинку. Що для нього буде тригером - вид зброї, або людина, схожа на грабіжника, або розмови про пограбування, або щось ще? Попередження ж носять загальний характер, і саме вони вводять в стрес, змушуючи готується до чогось неприємного в книзі, або у фільмі, або навіть в якій-небудь лекції - хоча на індивідуальний погляд там, насправді, нічого страшного, нічого тригерячого немає і в помині. І це, загалом, змушує інакше поглянути на загальну практику попереджень про тригерів, які на ділі тільки вбивають травму поглибче в психіку.