Створено метод, що дозволяє протягом декількох днів зберігати життєздатність органів, які призначені для трансплантації.
Одна з найбільших проблем у трансплантології - це неможливість довгий час зберігати життєздатність органів, призначених для пересадки. Навіть якщо у нас є, наприклад, донор печінки, її не можна взяти і законсервувати до тих пір, поки вона не знадобиться. Тому, коли виникає необхідність пересадки органу, хворого намагаються підтримувати в більш-менш стабільному стані, поки йому не знайдуть донора.
Зараз орган для трансплантації «живе» від 6 до 12 годин - потім в ньому накопичуються незворотні зміни, і пересаджувати його сенсу вже немає. Є ряд методів, що дозволяють цей час збільшити, але майже всі вони не дуже практичні. Клітини пересаджуваного органу повинні весь час постачатися киснем і поживними речовинами, інакше вони почнуть гинути, але після вилучення органу з тіла кровотік в ньому, ясна річ, зупиняється. Очевидне рішення тут полягає в тому, щоб продовжувати прокачувати через орган якусь кровозамінну рідину. Однак звідси випливає, що його потрібно постійно тримати підключеним до якогось пристрою, що не надто практично, якщо мова йде про кілька днів «життя поза тілом».
Можна вчинити інакше, якомога сильніше загальмувавши процеси життєдіяльності в клітинах - у сплячому стані вони не помруть від нестачі кисню. Досягти цього можна зниженням температури. Однак і тут є складнощі: щоб ефективно уповільнити процеси життєдіяльності, потрібно остудити орган до температури нижче 0оС, але тоді в клітинах почнуть утворюватися кристали льоду, які буду псувати макромолекулярні комплекси і мембрани.
Проблему із заморожуванням можна вирішити, якщо використовувати кріопротекторні речовини, і саме так спробували вчинити Тім Берендсен (Tim A Berendsen) і його колеги з Загальноклінічної лікарні штату Массачусетс при Гарвардському університеті. Експерименти ставили з мишами (точніше, з мишачою печінкою). Якщо випробування на людині будуть настільки ж обнадійливими, у трансплантологів, можливо, з'явиться метод, що дозволяє підтримувати орган поза тіла в життєздатному стані більш-менш тривалий час.
У дослідах печінку мишей насичували розчином з киснем і 3-O-метил-D-глюкозою, яка захищала клітини від замерзання (на цій стадії якраз використовували пристрій, що підтримує потік поживної рідини через орган). Просочену розчином печінку повільно охолоджували до 4оС, а потім до -6оС. Три дні потому проводили зворотну процедуру: печінку повільно прогрівали до температури тіла і пересаджували тварині. Для порівняння деяким мишам пересаджували органи, які ті ж три дні тримали в звичайних, стандартних на сьогоднішній день умовах. У статті в Nature Medicine автори роботи пишуть, що миші, яким пересадили «звичайну» печінку, швидко гинули, а ті, яким пересадили печінку, збережену за новим методом, прожили як мінімум три місяці. Деякі з них теж померли, але більше половини залишилися в живих і після тримісячного терміну.
Те, що вдалося знайти нетоксичний кріопротектор, який здатний кілька днів захищати орган від замерзання, має помітно прискорити розвиток трансплантології, в тому числі і в суто медичному, практичному сенсі. Новий метод може, наприклад, зробити реальною доставку органу в лікарню з будь-якої частини світу, і вже не доведеться шукати донорів поблизу. Однак, перш ніж перейти до клінічних випробувань, потрібно з'ясувати цілий ряд важливих питань. По-перше, добре б поекспериментувати не тільки з печінкою, а й з іншими органами. По-друге, потрібно перевірити цей метод на великих тварин, все-таки одна справа - крихітна печінка миші, і інша справа - печінка мавпи, свині або людини. Нарешті, важливо дізнатися, наскільки орган в таких умовах стійкий до різних надзвичайних ситуацій, наприклад, до короткочасного підвищення температури.