Імунні клітини здатні впізнавати білок ВІЛ не за його зовнішністю, а за його вчинками.
Як відомо, ВІЛ з надзвичайною легкістю мутує, тому його не може зловити імунна система і тому проти нього досі немає вакцини. Імунні клітини розпізнають патогени за молекулярними ознаками, у випадку з вірусами - за особливостями вірусних білків. Але ось тільки імунна клітина запам'ятала, як виглядає білок у ВІЛ, як з'являється наступне покоління вірусних частинок, у яких той же білок виглядає вже по-іншому. Це можна порівняти зі злочинцем, який постійно змінює зовнішність - раз від разу у нього інший колір волосся, очей, родимка на іншому місці тощо.
Але злочинця можна дізнатися не за зовнішністю, а за його вчинками. Якщо ми бачимо, як хтось намагається розкрити грошовий сейф, то ми навряд чи будемо викривати його зовнішність з фотографією відомого злодія - ми його просто відразу заарештуємо. Так само пропонують чинити з ВІЛ співробітники Вашингтонського університету в Сент-Луїсі. Як би не змінювалися вірусні білки, вони повинні виконувати свою роботу. У ВІЛ є фермент, без якого вірус не зможе розмножуватися: це протеаза, яка розщеплює інші білки ВІЛ, тим самим готуючи їх до роботи. Без розщеплення протеазою вони не зможуть функціонувати.
Чи може клітина помітити наслідки реакції, яку проводить чужий фермент? Може - в статті в Science говориться, що в імунних клітин є спеціальний апарат, який відчуває діяльність ВІЛ-протеази. Це один з різновидів інфламмасоми - так називають великий молекулярний комплекс, який допомагає клітці виявити, що він заражений, і включає запальні реакції. Інфламмасома в прямому сенсі дізнається ВІЛ у його справах, і запускає програму самознищення: клітина гине разом з вірусом.
Але проблема в тому, що в клітці ця протеаза просто мовчить. Тобто вірус проникає в клітку і починає копіювати свій геном і синтезувати свої білки, але протеаза до пори до часу не діє. І лише коли вірус виходить з клітини, його протеаза починає працювати (тобто вірус дозріває вже зовні) - але поза кліткою вже немає ніякої інфламмасоми, яка могла б це помітити.
Звідси висновок: потрібно якось активувати ВІЛ-протеазу, поки вірус ще в клітці. Такий засіб є, причому давно - мова йде про препарат під назвою ефавіренз (або Сустіва), який давно використовують при ВІЛ-терапії. Але використовують його як речовину, що не дозволяє ВІЛ вбудуватися в геном клітини. (А у нього є така здатність, причому, вбудувавшись в клітинний геном, він може там заснути і стати взагалі невидимим ні для чого.) Експерименти з Т-клітинами і ВІЛ показали, що той же ефавіренз може діяти ще і як активатор ВІЛ-протеази. Правда, засіб діє тільки якщо вірус активний, якщо він не заснув, як це буває при анти-ВІЛ терапії.
З іншого боку, зараз є речовини, які будять вірус, переводять його в активний стан. Розбудивши ВІЛ, можна почати новий раунд лікування, яке може включати кошти, що активують його протеазу. Можливо, що тут стане в нагоді той же ефавіренз, тільки для нього в його новій якості потрібно буде розробити інші схеми прийому. Але також можливо, що вдасться знайти інші подібні сполуки, які більш ефективно стимулюватимуть в імунних клітинах противірусний захист.