На підставі нових лінгвістичних даних С.В.Куланда з Інституту сходознавства РАН припустив, що нащадками скіфів можуть бути східні афганці.
У 1950 - 60-х роках осетинський дослідник В.І.Абаєв довів, що мови сармат, алан і осетин сталися від мови скіфів. Його докази спиралися на лінгвістичні паралелі. Півстоліття тому науковий світ беззастережно прийняв цю теорію, згідно з якою осетинська мова виявилася реліктом скіфо-сарматського іраномовного світу.
Однак сьогодні це твердження піддається сумніву. Кандидат історичних наук Сергій Вікторович Куланда з Інституту сходознавства РАН, зіставивши нові лінгвістичні дані, дійшов висновку, що питання про походження скіфів і скіфської мови необхідно переглянути також як і питання про скіфське коріння осетин.
Складність предмета полягає в тому, що скіфи не залишили слідів писемності. А від самої скіфської мови залишилися лише імена власні і, можливо, деякі топоніми, що збереглися в грецьких і переднеазіатських джерелах. Аргументами на користь ототожнення скіфської та іранських мов, на які ґрунтувалися всі попередні дослідження, були: перехід іранського Д в скіфське ЛЬ (хоча, як вважає С.В.Куланда, це всього лише ареальне явище, притаманне різним мовам даного регіону, не залежне від генетичної приналежності); перехід початкового іранського ХЩ в С або Щ (проте в грецькій мові є тільки один варіант написання звуку С і можливості іншого його написання просто не було); і перехід Щ в Д (у грецькій мові цей звук передається тільки одним способом і не може враховуватися як особливість саме скіфської мови). Оскільки згадані переходи спостерігаються і в давньоперській мові, отже, тотожність іранської та скіфської мови на цій підставі навряд чи можна вважати доведеною.
Існують версії, за якими скіфський слід потрібно шукати в тюркських мовах. Однак до I ст. н. е. існувала лише прототюркська мова. У ньому слова ніколи не починалися на М і Л. Однак відомі скіфські імена, як Мадій і Ліпоксай. До того ж, у тюркських мовах зустрічаються поєднання згодних, які в скіфській мові відсутні. Отже, за лінгвістичними характеристиками скіфська мова не належала і до тюркської групи.
Проаналізувавши написання скіфських імен у різних мовах, С.В.Куланда дійшов висновку, що між скіфами і західними греками, фракійцями, мідійцями та ассирійцями існували тісні контакти. Першими з греків зі скіфами познайомилися не іонійці, як вважалося раніше, а дарійці. Очевидно, скіфи зустрічалися з дарійцями на півночі Балкан до переселення останніх на Сицилію. А фракійці перейняли від скіфів такі слова, як «» кшатрай «», «» сайяй «», правда, що вони означають, невідомо. В ассирійській, грецькій та іранській мові від скіфської збереглися таке слово як "сатрап" ".
Вивчивши топоніми, С.Куланда виявив, що перехід ХЩ в С в початковій позиції характерний тільки для скіфської мови, але не для давньоперської. Однак відоме ім "я мідійського царя Кіаксар (625 до н. е. - 585 до н. е.), що може свідчити про сильний скіфський вплив у мідійському суспільстві.
Аналізуючи ці явища, вчений підійшов впритул до відповіді на питання про прародину скіфів. Йому вдалося з'ясувати, що в східно-іранських мовах збереглися запозичення з північнокавказьких мов, яких немає в західноіранських мовах. На основі цих фактів С.Куланда висунув гіпотезу про те, що східно-іранські племена після відокремлення їх від масиву загальноіранських племен знаходилися в зоні контактів з північнокавказькими племенами. Це серйозний аргумент проти традиційної теорії, яка стверджує, що скіфська культура склалася в Центральній Азії. Згідно з іншою теорією, яку побічно підтверджують висновки вченого, скіфи походять зі східноєвропейських степів.
З точки зору С.В.Куланди, скіфська мова відноситься, швидше, до східно-іранської групи мов. Він споріднений сарматською та осетинською мовами, але це спорідненіше, ніж його зв'язки з бактрійським (середньоіранським) і сучасними мовами народів східного Афганістану. Це дозволяє припустити, що скіфи - предки не осетин, а східних афганців. Подальша розробка цієї версії допоможе точніше визначити справжніх нащадків скіфів.
На знімку: фрагмент срібної судини із золотим рельєфом зі скіфського царського кургану IV століття до н. е. «Гайманова могила» біля села Балки Василівського району Запорізької області України. Курган досліджений у 1969 - 70 роках В.І.Бідзілей.