Найбільше нас приваблюють до себе ті люди, чиї емоції нам зрозумілі.
Нас тягне до привабливих людей, тому що нам з нами приємно, а якщо нам від чогось приємно, значить, тут задіяна система підкріплення мозку - система нервових центрів, завдяки якій ми розуміємо, що потрібно зробити, щоб отримати задоволення. Система підкріплення багато в чому визначає мотивацію вчинків: завдяки їй спортсмени викладаються на змаганнях - тому що передчувають нагороду; завдяки їй людина буде наполегливо працювати, щоб отримати більше грошей; завдяки їй же виникають різні залежності, від схильності поїдати солодку випічку в необмежених кількостях до тяги до різних шкідливих речовин.
Однак, якщо повернутися до задоволення від інших людей, то тут можливі різні варіанти: людина може залучати чисто зовні, а може за рахунок якоїсь емоційної або інтелектуальної «хімії». Досі експериментально досліджували нейробіологічну реакцію тільки на зовнішню привабливість. Сілке Андерс (Silke Anders) з Любекського університету та її колеги вирішили з'ясувати, що відбувається в мозку, коли людина відчуває емоційне взаєморозуміння з іншими. Кілька десятків учасників експерименту, чоловіків і жінок, подивилися відео з актрисами, що зображують страх або печаль. Від глядачів вимагалося, по-перше, визначити, що відчуває жінка на відео і наскільки вони впевнені в цій своїй оцінці. По-друге, відразу після перегляду їх просили наблизити обличчя героїні ролика якомога ближче до себе - так можна було зрозуміти, якою мірою глядач довіряє тій, кого бачить. Крім того, учасників експерименту запитували, чи хотіли б вони обговорити з нею свої проблеми, чи хотіли б вони з нею зустрітися і чи не здається їм, що вони могли б знайти з нею спільну мову. В іншому випадку те ж саме відео показували, одночасно скануючи мозок глядачів за допомогою магнітно-резонансного томографа, а пізніше їх ще й просили зобразити страх і печаль, подібно до того, як це було в щойно переглянутому відеоролику.
Відрізнити страх від смутку в деяких сценках і для деяких людей було непросто, і в таких випадках людина не могла сказати з повною впевненістю, що точно зрозуміла продемонстровані емоції. У статті в PNAS автори пишуть, що довіра до актів змінювалася залежно від того, наскільки глядач був упевнений в їх переживаннях: чим точніше людина розуміла чужий страх або смуток, тим ближче вона була готова розглядати жінку в кадрі і тим більше була готова поспілкуватися з нею в реальності. Одночасно в мозку підвищувалася активність смугастого тіла і середньої орбітофронтальної кори, що входять у вищезгадану систему підкріплення. Причому нейробіологічна реакція відрізнялася специфічністю, тобто це не було загальним відгуком на переживання. Нарешті, що важливо, активність системи підкріплення точно так само посилювалася, коли людина намагалася зобразити ті ж емоції, які вона тільки що бачила в ролику.
Іншими словами, нам стає приємно, коли ми розуміємо чужі емоції, що і змушує нас довіряти іншій людині - ми відчуваємо, що могли б знайти з ним спільну мову. Загальною мовою автори дослідження роблять особливий акцент: емоції у різних людей можуть проявлятися по-різному, і, якщо чужі знаки легко зчитуються, якщо у прояві емоцій дві людини користуються схожим «нейроемоційним словником», то, швидше за все, вони легко зійдуться один з одним. Звичайно, до такого ж висновку можна прийти і з загальнопсихологічних міркувань, проте в даному випадку нейробіологам вдалося прив'язати всю цю емоційну психологію до нейронних центрів, які допомагають нам відчувати задоволення від взаєморозуміння. Тобто система підкріплення спрацьовує при оцінці як фізичної, зовнішньої, так і емоційної привабливості.
Однак до виконаної роботи все одно залишаються кілька серйозних питань. По-перше, відео для експерименту знімали тільки з актрисами - з одного боку, відомо, що жінки загалом краще висловлюють емоції, але, з іншого боку, емоційно привабливими можуть бути не тільки жінки, а й чоловіки. По-друге, тут не враховували суто зовнішню зацікавленість - можливо, що глядачів до деяких актів тягнуло через їхні зовнішні дані. По-третє, дивитися на акторську гру (навіть якщо ми не в курсі, що це гра) - не зовсім те ж саме, що безпосередньо спілкуватися з іншою людиною. По-четверте, з психологічної точки зору ми тут маємо справу, строго кажучи, не стільки з самою привабливістю, яка залишається при спілкуванні, скільки з бажанням наблизитися до когось іншого, познайомитися з ним. Втім, дивуватися не варто - від досліджень на стику психології та нейробіології навряд чи можна відразу чекати відповідей на всі можливі питання.
За матеріалами The Scientist.