У домашніх кроликів порівняно з дикими мозок налаштований так, щоб поменше боятися і порідше битися.
Домашні тварини відрізняються від диких не тільки за зовнішнім виглядом, а й за поведінкою - людина тисячоліттями відбирала серед собак, кішок, корів тощо таких особин, які були б неагресивні і не боялися господаря. Раз змінювалася поведінка, то, очевидно, що щось відбувалося з мозком тварин.
Емоції ссавців багато в чому залежать від того, як працює мигдалевидне тіло, або амігдала. Раніше мигдалевидне тіло навіть називали «центром страху», хоча згодом стало відомо, що амігдала обслуговує й інші емоції, аж до почуття задоволення (і навіть не тільки емоції - зовсім недавно ми писали про те, що ця зона управляє мисливською поведінкою у хижаків). Однак «страшна» функція амігдали нікуди не поділася. І можна припустити, що у домашніх тварин, які перестали боятися людини, амігдала дещо ослабла.
Саме про це пишуть у недавній статті в PNAS дослідники зі шведського Королівського технологічного інституту, Уппсальського університету та Університету Порту: вони порівняли за допомогою магнітно-резонансної томографії будову мозку у восьми диких і восьми домашніх кроликів, і виявили, що у домашніх мигдалевидне тіло на 10% менше, ніж у диких.
З іншого боку, у домашніх виявилася на 11% масивніша середня префронтальна кора, яка контролює поведінкові реакції, що виникають при переляку і агресивній поведінці. Крім того, домашні кролики взагалі гірше обробляли сигнали, які відносилися до стандартного режиму «дерись або біжи», що включається в мозку в момент небезпеки. Загалом їхній мозок виявився налаштованим так, щоб кролик поменше турбувався про те, чи треба йому битися або ж бігти.
Добре розвинене вміння боятися і агресивна поведінка диким тваринам життєво необхідні: по-перше, потрібно вчасно помітити небезпеку, по-друге, потрібно постійно конкурувати з такими ж, як ти, за їжу, територію тощо. Але домашнім кроликам, які живуть пліч-о-пліч з людиною, яка їх усім забезпечує, просто немає сенсу весь час його боятися або бути агресивними.
Можливо, у й інших одомашнених тварин у мозку відбулися такі ж зміни - їх центр страху за непотрібністю зменшився. Правда, тут добре б порівняти, наприклад, домашніх собак або кішок з вуличними, яким не в приклад домашнім боятися доводиться часто і помногу.
За матеріалами Science.