Рослини воліють рости в непередбачуваних умовах, якщо усталена стабільність їх не задовольняє.
Зазвичай ми йдемо на ризик тоді, коли впевнені, що в іншому випадку вже точно не отримаємо того, що нам потрібно - тобто ризик повинен бути виправданий. Тією ж логікою керуються і тварини: якщо можна і так досягти мети, то навіщо ризикувати?
Точно так само, як не дивно, роблять і рослини - принаймні деякі з них. Дослідники з Оксфорда описують у статті в Current Biology свої експерименти з горохом. Спочатку Алекс Качельник (Alex Kacelnik) з колегами з'ясували, як залежить розвиток гороху від кількості поживних речовин у землі, а потім рослини висаджували відразу в два горщики: в одному поживних речовин завжди була постійна кількість, в іншому ж їх концентрацію постійно змінювали, причому середня «поживність» землі в другому горщику виявлялася такою ж, як і в стабільному першому.
Горох пускав коріння і туди, і туди, і через три місяці масу кореневої зважували. Виявилося, що якщо в стабільному горщику рівень поживних речовин був досить високий, то рослини воліли запускати більше коріння саме в нього. Якщо ж тут земля була бідною, то коріння виростало більше в другому горщику, в якому поживних речовин було то більше, то менше. Виглядало це так, як якби рослина йшла на ризик, упевнившись, що від першого горщика з постійними умовами чекати особливо нічого. Нагадаємо, що в середньому в обох посудинах земля була однаковою, проте самі рослини розрахувати середній показник у другому горщику не могли, вони просто відчували, що в ній бувають сплески концентрації потрібних речовин, і йшли на ризик. Причому, за словами авторів роботи, готовність гороху ризикнути виявлялася тим більше, чим менш родючою була земля в першому горщику.
Звичайно, говорячи про ризикову поведінку, про вибір, про те, що рослина в чомусь упевнилася і щось вирішило, ми як би передбачаємо, що у неї є нервова система - якої у рослини, звичайно, немає. У такому разі слід визнати, що оцінювати ризик можна не тільки за допомогою нервових клітин, а й за допомогою якихось інших механізмів - фізіологічних, біохімічних, клітинних. Зауважимо також, що це не перший випадок, коли у рослин можна спостерігати, здавалося б, суто «нервову» реакцію: так, зовсім недавно ми писали про те, що рослини відчувають дотики, і реагують на них - принаймні, на молекулярно-генетичному рівні - зовсім не з рослинною швидкістю.