Експедиційні дослідження допомогли відродити промисел мамонтової кістки на півночі Якутії, який практично повністю припинився в радянський період. З іншого боку, обсяг промислу мамонтового бивня, що йде протягом вже 200 років, дозволяє вченим судити про запаси мамонтових бивнів у стародавніх відкладеннях цього північного краю.
Арктична частина Якутії - єдине місце в світі, на якому стійкий промисел викопної мамонтової кістки здійснюється протягом двох століть. Як розповіли на Міжнародній мамонтовій конференції, що відбулася в Якутську IV століття, фахівці з Музею мамонта (м. Якутськ), у першій половині XIX століття через Якутський ярмарок проходило 16-32 тонни мамонтової кістки на рік. В останнє десятиліття XIX століття і на початку XX-го аж до 1913 року на тому ж ярмарку щорічно продавалося від 11 до 32 тонн кісткових останків. Тобто протягом століття мамонтовий промисел на території Якутії був стійкий і в середньому становив 20-25 тонн на рік. У радянський період торгівля мамонтовою кісткою практично була припинена: за весь час до 1979 року обсяг заготовок цієї цінної сировини ледь перевищив 10 тонн. Правда, істотно більша її кількість була вивезена різними експедиціями і туристами.
У роки перебудови справа пішла дещо веселіше - за неповними даними з 80-х років XX століття щорічно на півночі Якутії видобувається близько 10-30 тонн бивня. Тобто, приблизно стільки ж, що і в 19 столітті. Про що це говорить? І які ж запаси мамонтової кістки в цьому суворому краї?
Відомості, накопичені за радянський період освоєння Східно-Сибірської частини Арктики і пізніше - в кінці 80-х-першій половині 90-х років, дозволяють судити про те, де знаходяться перспективні місцезнаходження мамонтової кістки і як вони розподілені. Виявляється, знахідки кісткових залишків розподілені досить нерівномірно: від 1-2 фрагментів на кілька погонних кілометрів до скупчень в 3-4 штуки на 5-10 кв. метрів. Запаси мамонтової кістки, оцінені на 20 ділянках арктичної півночі Якутії, становлять приблизно 103 тонни. Так що ж, при видобутку 30 тонн бивня на рік, цих запасів вистачить всього лише на три роки? Зовсім ні. Справа в тому, що безперервно протікаючі ерозійні процеси берегових відкладень щорічно оновлюють кісткові ресурси, тобто «вивільняють» їх.
Тепер, коли торгівля мамонтовою кісткою знову набрала сили, фахівці визнали за необхідне зробити переоцінку її запасів і порівняти з кількістю покладів, що природно щорічно оголюються. Виявилося, що в останні 3-4 роки врахований видобуток бивня був приблизно на одному рівні - 25-30 тонн на рік і наблизився до обсягу природно вивільнених мамонтових бивнів, який оцінюється експертами в 30-40 тонн в різні роки.
Крім загальної оцінки кісткових запасів співробітники Музею мамонта склали карту «Місцезнаходження бивнів та інших залишків мамонтової фауни» масштабу 1: 1500 000. Їх дослідження підтвердили, що найбільш перспективні родовища мамонтового бивня знаходяться на островах Новосибірського архіпелагу. Але і материкове узбережжя арктичної півночі Якутії на схід від гирла р. Лена може бути відмінним джерелом мамонтового бивня, який в основному у нас купують країни Південно-Східної Азії і Японія, які роблять з цього викопного матеріалу вишукані художні вироби.