У мигдалевидному тілі мозку є різні групи нейронів - для роботи поодинці і для роботи з оглядкою на інших.
Центром страху традиційно називають мигдалевидне тіло, або амігдалу. Довгий час вважалося, що головна функція амігдали - допомагати нам боятися; дійсно, індивідууми з непрацюючою амігдалою втрачають почуття страху. Однак з часом стало зрозуміло, що амігдала керує не тільки страхом, але й іншими емоціями, і більш коректно називати її не центром страху, а емоційним центром. Але й емоції - це ще не все: амігдала бере участь у різних функціональних процесах мозку. Відомо, що в ній є групи нейронів, необхідні для навчання і пам'яті; відомо, що вона допомагає відчувати задоволення; відомо, що амігдала допомагає хижакам полювати.
Більш того, експерименти на мавпах показали, що мигдалевидне тіло необхідне для соціальних функцій мозку. Аномалії в амігдалі пов'язують зі змінами в соціальній поведінці, характерними для шизофренії та аутистичних розладів. Але що саме робить амігдала в соціальному сенсі? Співробітники Центру біомедичних досліджень Фрідріха Мішера пишуть у Nature, що амігдала переводить мозок у соціальний режим. Це не означає, що індивідуум обов'язково спілкується, обнюхується, свариться або взагалі якось безпосередньо взаємодіє - в соціальному режимі мозок може займатися індивідуальними справами, але тільки з оглядкою на присутність поруч когось іншого.
Досліди ставили з мишами, яких садили в прозору клітку одних або в компанії з іншою мишкою, і ретельно спостерігали за їхньою поведінкою. Мишам на голову встановлювали портативний пристрій, який дозволяв спостерігати наживо за нейронами мигдалевидного тіла. Миша могла або обстежити клітку, або почати чистити шерсть, або піти познайомитися з іншою мишкою, якщо виявляла у себе сусіда. Агресивну поведінку тварини демонстрували рідко, вони або з цікавістю спілкувалися, або уникали один одного.
Як і очікувалося, в амігдалі виявилася одна група нейронів, які активувалися при соціальних взаємодіях, і інша група нейронів, яка активувалася, коли миша робила щось сама по собі. Тобто при знайомстві з іншою мишкою або при активному уникненні сусіда працювали одні нейрони амігдали, а при прогулянках і чистці власної вовни - інші.
У той же час в амігдалі були ще дві групи нейронів: якщо миша обстежила клітку або чистилася поодинці, працювала одна група клітин, якщо ж вона робила те ж саме в присутності сусіда, то працювала інша група клітин. Різницю було видно і в поведінці: коли миші сиділи в клітці попарно, то своє приміщення вони оглядали не так докладно, ніж коли вони сиділи в клітці одні. Тобто навіть якщо миша займалася чимось сама по собі, їй все одно доводилося мати на увазі, що тут є хтось ще. Навіть не взаємодіючи з сусідом, мозок все одно працював у соціальному режимі.
Іншими словами, роль мигдалевидного тіла - в минулому «центру страху» - полягає в тому, щоб, по-перше, розрізняти явні соціальні дії від несоціальних (наприклад, щоб відрізняти ритуал знайомства від чищення вовни), і, по-друге, щоб враховувати соціальне оточення навіть у тому випадку, коли ти з цим оточенням ніяк не взаємодієш. Коли в полі зору є якісь сусіди, з ними так чи інакше доводиться рахуватися, нехай ти з ними і не спілкуєшся.
Звичайно, було б цікаво дізнатися, як працює соціальна функція амігдали у людини - напевно там є якісь особливості. Дізнатися це було б тим корисніше, якщо врахувати, що при деяких психоневрологічних розладах людина починає поводитися в присутності інших саме так, як якби ніяких інших взагалі не було.