Життя після атомного вибуху відновлюється, але структура екосистем стає іншою.
Коли в середині минулого століття весь світ почав активно робити атомні бомби, їх нерідко випробовували на невеликих океанських острівцях-атолах. Населення перед цим, зрозуміло, евакуювали, але рослин і тварин ніхто нікуди не відвозив - і після вибуху від них вже майже нічого не залишалося. Тоді ж біологам прийшла в голову думка простежити за тим, як буде відновлюватися екосистема в місці ядерних вибухів.
Протягом 25 років екологи спостерігали за атолом Фангатауфа, який належить до Французької Полінезії, тут наприкінці 60-х - початку 70-х Франція підірвала чотири атомні бомби. Живий світ коралових атолів досить багатий, але в даному випадку в якості об'єкта спостережень вибрали нерухомих молюсків, які до того ж довго живуть: як каже П'єр Лежандр (Pierre Legendre), співробітник Монреальського університету і один із співавторів роботи, за відсутності будь-яких надзвичайних ситуацій один і той же молюск буде сидіти на одному і тому ж місці і три роки, і чотири, і десять років поспіль.
З 1972 року і по 1997 дослідники п'ять разів підраховували, скільки молюсків тут з'явилося, до яких видів вони відносяться і чи відповідає нова екологічна картина тій, що бачили тут до вибухів. З одного боку, результати виявилися обнадійливими: життя у водах атола, якщо судити з молюсків, відновилося, різноманітність видів виявилася в підсумку або такою ж, якою було до вибуху, або навіть багатшою. З одним «але» - видова структура стала іншою. Наприклад, хижі молюски тепер процвітали, а чисельність рослинноїдних стала невеликою.
Хоча атомні вибухи і стерли все живе з околиць Фангатауфа, сам атол під воду не пішов, температура середи тут не змінилася, і океанські течії залишилися ті ж. Живі організми почали припливати сюди з сусідніх, не порушених ядерними випробуваннями територій (ті ж молюски, хоча в дорослому стані і нерухомі, розселяються за допомогою вільноплавних личинок). Можна було б очікувати, що відновлювана «з нуля» екосистема стане такою ж, що і раніше. Але насправді біологи вже давно обговорюють гіпотезу, згідно з якою формування екосистеми є багато в чому справа випадку, і дослідження на «атомному» атолі це підтверджують - тут не виявилося ніяких умов, які б жорстко вказували тому чи іншому виду, де і в якій кількості йому слід бути. Кого сюди прибило вітрами і течіями, тому тут і випало жити.
Щоправда, у статті в Proceedings of the Royal Society B автори описують один виняток: в супраліторальній зоні після вибуху молюски виявилися ті ж і в тих же кількостях, що і до вибуху. Але супраліторальна зона - досить своєрідне місце, вона знаходиться на кордоні моря і суші, покривається водою прибою, при нагонних вітрах, сильних штормових вітрах і дуже високих припливах. Тут можуть жити тільки поодинокі види молюсків, які якраз сюди і повернулися.
Загалом же автори роблять такий висновок: якщо мова йде про відновлення екосистеми (зрозуміло, за умови, що середовище стабілізувалося і забруднення, якщо воно було, по можливості зникло), то не варто розраховувати, що тварини і рослини повернуться сюди в точності відповідно до якогось незмінного «плану». Враховуючи здатність людини активно вторгатися в екологію, це необхідно весь час тримати в розумі.
Що стосується описаної роботи, то до неї є кілька серйозних питань-заперечень. По-перше, добре б оцінити біорізноманіття в цілому, всіх видів, що живуть на атолі, а не тільки молюсків. По-друге, випадковість передбачає, що всі вони мали однакову можливість зайняти порожнє місце - що, за словами деяких екологів, не зовсім так. Скажімо, різні види молюсків вивільняють потомство в різний час, залежно від сезону, і тут про абсолютну випадковість у заселенні атола личинками говорити не можна. Нарешті, за словами Террі Х'юза (Terry Hughes), фахівця з коралових рифів з Університету Джемса Кука, екосистема атолу Фангатауфа може бути ще в процес становлення, і що, можливо, в майбутньому розподіл видів тут виявиться тим же, яким було до атомних випробувань.
За матеріалами Science.