Людям могли приписати ірраціональний оптимізм через неправильні психологічні експерименти.
Вважається, що люди за природою оптимістичні, принаймні, в тому, що стосується їх самих. Ймовірність того, що конфлікт вирішиться на нашу користь, що ми не захворіємо, що з нами станеться щось хороше - ця ймовірність здається нам вищою, ніж ймовірність чогось поганого. Звичайно, є люди, які переоцінюють погані шанси, але в середньому люди виглядають оптимістами.
Однак тут виникає питання - звідки ми взяли, що вони так виглядають? Якщо послатися на власний життєвий досвід, то це обґрунтування слабке: у повсякденному спілкуванні ми щось упускаємо, щось чуємо по-своєму, і робити глобальні висновки на підставі особистого досвіду, висновки, що стосуються більшості людей - значить, демонструвати зі свого боку деяку наївність. Бажано мати тут якісь наукові дослідження. Такі дослідження є, і говорять вони про те ж - люди схильні носити по життю «рожеві окуляри».
Але останнім часом з'являються зовсім інші дослідження, які піддають сумніву більш ранні результати. Кілька років тому ми писали про експерименти психологів з Лондонського університету, які виявили людський оптимізм у комп'ютерній програмі. Програма - як і люди, які брали участь в експерименті - повинна була неупереджено оцінювати ймовірність тієї чи іншої події залежно від загальної об'єктивної статистики. Тобто, наприклад, потрібно було на підставі статистичних цифр з пограбувань припустити, наскільки ймовірно те, що серед пограбованих опинишся ти сам. Виявилося, що думка алгоритму щодо ймовірності щасливих і нещасливих випадків сильно нагадувала людську.
Іншими словами, оптимістичний перекіс був результатом того, як ставили експеримент, результатом похибок у методах, що оперують статистикою і ймовірністю. (Втім, тут можна припустити й інше - що ті люди, які створювали алгоритм, заразили його своїм внутрішнім оптимізмом.)
Нещодавно ті ж дослідники разом з колегами з Університету Бата опублікували нову статтю на ту ж тему в журналі Cognition. Тепер експеримент проводили тільки з людьми, яким пропонували оцінити ймовірність того, що з ними трапиться та чи інша подія. Спочатку людина оцінювала ймовірність сама по собі, а потім її знайомили зі статистикою щодо цієї події. Так виглядає звичайна схема в дослідженнях оптимізму, і в якості подій-пригод беруть щось неприємне, тобто людині пропонують оцінити ймовірність того, що вона захворіє чимось серйозним, або що їй або їй доведеться розводитися з дружиною або чоловіком. І зазвичай люди оцінюють шанси поганих подій у своєму житті не дуже високо: після знайомства з реальною статистикою їм доводиться підтягнути свою оцінку вище.
Але цього разу автори роботи до неприємних подій додали нейтральні. Тобто, наприклад, учасникам експерименту пропонували прикинути ймовірність того, що наступна машина на вулиці буде чорною. З приводу кольору автомобіля важко відчувати оптимізм або песимізм, та й назвати машину великою подією в особистому житті теж не можна. Тим не менш, оцінюючи нейтральні події, люди знову демонстрували якийсь перекіс у розрахунку ймовірностей. Очевидно, що перекіс виникав як результат самого експерименту - ще раз повторимо, що навряд чи його учасники брали близько до серця проїжджаючі машини.
Та ж сама експериментальна схема використовується і в дослідженнях про оптимізм. І тому виникає питання, чи дійсно люди схильні недооцінювати «погані» ймовірності і переоцінювати «хороші». Насправді, поки ми не можемо сказати, що у нас немає на носі «рожевих окулярів», - ми просто не можемо достовірно зрозуміти, є вони у нас чи ні. Можливо, люди і справді схильні до ірраціонального оптимізму, але щоб з'ясувати це, експерименти слід планувати інакше. Найбільш імовірним здається припущення, що схильність до оптимізму і песимізму у людей змінюється залежно від конкретних обставин (як у джмелів, наприклад), хоча оцінити такі коливання буде досить важко.