Космічний «зонд-ветеран» після 36-річної роботи в дальньому космосі залишає межі нашої Сонячної системи.
Дійсно, космічний апарат НАСА «Вояджер-1», який був запущений ще в 1977 році, досяг найбільш далеких околиць (умовного кордону) Сонячної системи і стає першим рукотворним науковим зондом-дослідником в нашій галактиці. Про це нещодавно заявили фахівці з американського університету штату Меріленд. Їх виведення засноване на побудованій ними моделі зовнішніх кордонів нашої Сонячної системи. У той
же час ряд інших вчених, в тому числі і фахівців-астрофізиків НАСА, вважає, що апарат все ще знаходиться в перехідній зоні між сферою впливу нашого світила і решти галактики, оскільки поки ще приладами апарату не зафіксована зміна напрямку магнітного поля.
Так чи інакше, але «Вояджер-1», що стартував 5 вересня 1977 року, на сьогодні є найдальшим діючим космічним апаратом. Його відстань від Сонця становить понад 125 а. е., радіосигнал з борту станції досягає приймальних антен наземного Центру управління більш ніж через 17 годин. Серед інших апаратів цей космічний зонд наразі має найвищу швидкість - близько 17 км/с.
За минулі 36 років активного існування апарат «Вояджер-1» разом зі своїм близнюком - космічним зондом «Вояджер-2» (який стартував на два тижні раніше) виконав значний обсяг наукової роботи в далекому космічному просторі.
Початкове завдання апарату полягало в дослідженні планет Юпітера і Сатурна та їх великих супутників. Тривалість космічної місії визначалася в 5 років. Вже на початку березня 1979 року космічний зонд «Вояджер-1» досяг околиць Юпітера, а 5 березня на гіперболічній траєкторії здійснив обліт планети з мінімальною відстанню в перицентрі - менше 350 тис. км. Зважаючи на високу швидкість прольоту Юпітера основні спостереження і дослідження з борту станції проводилися в досить вузькому часовому діапазоні (в межах 2-х діб). Тим не менш, за допомогою наукових приладів вдалося виявити складний вихоровий характер атмосфери планети, потужні полярні сяйва, були зафіксовані слабкі кільця і радіаційні пояси Юпітера, а також були отримані знімки Великої Червоної плями на Юпітері - найбільшого атмосферного вихору в Сонячній системі.
У процесі прольоту планети вдалося також зробити знімки і провести дистанційні дослідження чотирьох галілеєвих (найбільш великих) супутників планети.
Зокрема, були уточнені їх масові та геометричні характеристики, орбітальні параметри руху в гравітаційному полі Юпітера. Вперше був встановлений вулканізм на Іо і відкриті 9 діючих вулканів. Дані, отримані зондом при прольоті Європи, дозволили висунути гіпотезу про існування на цьому юпітеріанському супутнику Юпітера рідкого океану. Також були виявлені 3 нових супутника Юпітера:
Адрастея, Метіда і Фіва (групи Амальтея).
Облітаючи Юпітер і зробивши при цьому гравітаційний маневр поблизу планети-гіганта, «Вояджер-1» збільшив свою геліоцентричну швидкість і вже 12 листопада 1980 року зблизився з планетою Сатурн. Тут апарат провів дослідження атмосфери планети, на підльоті з різних дистанцій були зроблені знімки Сатурна і його супутників. На
основі дослідження знімків «Вояджера-1» згодом було виявлено низку нових внутрішніх супутників Сатурна: Атлас, Янус, Епіметей, Прометей і Пандора. Також «Вояджер-1» провів досить докладні дослідження атмосфери Сатурна.
Одним з головних завдань апарату стало дослідження великого супутника Титана (другого за величиною в Сонячній системі - після Ганімеда). І, що важливо, - єдиного супутника в Сонячній системі, що має досить щільну атмосферу.
Траєкторія польоту апарату «Вояджер-1» була обрана таким чином, щоб він пройшов в безпосередній близькості від супутника (менше 5000 км). Було проведено його зйомки на прогоновій траєкторії. Однак щільна хмарність Титана не дозволила побачити деталі його поверхні на знімках.
Завдяки використанню інфрачервоних і ультрафіолетових приладів, а також радіопросвічуванню атмосфери Титану вдалося отримати інформацію про склад атмосфери, її температуру і тиск, а також уточнити розміри цього найбільшого супутника.
За допомогою бортового спектрометра були проведені дослідження складу атмосфери Титана, яка, як виявилося, складається не з метану, як припускали раніше, а, в основному, - з азоту (не менше 95%) зі слідами водню, кисню, пропану, етану, етилену, ацетилену, ціанистого водню. Вміст же метану в атмосфері найбільшого супутника Сатурна не перевищив 1%. Ця газова суміш певною мірою нагадувала дослідникам склад первинної атмосфери Землі і говорила про можливість утворення на Титані складних органічних молекул. Зіставлення цих фізико-хімічних параметрів з температурними умовами атмосфери супутника дозволило вченим згодом зробити припущення про «можливість існування на Титані боліт і озер з рідкого азоту, метану і етану, з островами з твердого метану і з силікатів, що поливаються азотними дощами з азотних хмар і засипаються метановим снігом». Існування такого роду озер було підтверджено згодом відкриттями автоматичної станції «Cassini» 25 років потому.
На відльоті від планети «Вояджер-1» пройшов з невеликими інтервалами недалеко від Мімаса, Енцелада, Діони і Реї.
Успішно виконана програма апаратом поблизу Сатурна, дозволила дещо змінити і подальшу наукову програму станції «Вояджер-2», яка після виконання гравітаційного маневру у Сатурна була спрямована до двох інших великих планет - Урана і Нептуна. Треба сказати, що реалізації такої схеми з гравітаційними маневрами сприяв так званий «парад планет» - досить рідкісна планетна конфігурація (раз на 179 років!), коли великі планети сходяться в одному секторі небесної сфери.
Була розширена і наукова програма станції «Вояджер-1». Збережений енергоресурс апарату став підставою для продовження експедиції та розширення спектру його наукових досліджень. В результаті було вирішено використовувати «Вояджер-1» для дослідження далеких областей Сонячної системи. Останньою метою апарату стало досягнення так званої геліопаузи - умовної межі Сонячної системи.
В даний час, подолавши відстань близько 18,7 млрд км, «Вояджер-1» залишає межі нашої Сонячної системи. Якщо апарат збереже свою працездатність і при польоті в областях, де вже не панує наше Сонце, то він може стати першим космічним зондом в галактиці, який передасть наукову інформацію про умови навколишнього міжзіркового середовища.
Хоча спочатку запланований термін роботи апарату вже закінчився, бортова апаратура «Вояджера - 1» продовжує постачатися енергією від 3-х радіоізотопних термоелектричних генераторів, що працюють на плутонії-238. За оцінками фахівців вони зможуть виробляти необхідну мінімальну енергію для проведення досліджень приблизно до 2025 року.