У стрічкових хробаків є білки, які пригнічують роботу травних ферментів господаря і заодно послаблюють його імунну систему.
Стрічкові хробаки - різноманітні стрічкаці, солітери, ехінококи тощо - все своє життя паразитують на одному або двох господарях. Це може бути людина, корова, собака або кішка; хребетні та безхребетні. Живучи за рахунок господаря, стрічкові хробаки в прямому сенсі отруюють йому життя; в достатку розмножуючись і шкодячи внутрішнім органам, вони можуть довести господаря до загибелі. Зазвичай черв'яки потрапляють в організм через рот, і потім вони або залишаються жити в кишечнику, або переходять в якесь інше місце, наприклад, в печінку або м'язи. У різних хробаків в цьому сенсі бувають різні уподобання, але всі вони, так чи інакше, проходять через травну систему.
І тут виникає питання, чому вони в травній системі не перетравлюються. Адже що у людей, що у корів, що у риб кишечник сповнений різними ферментами, які розщеплюють поживні речовини. Очевидно, черви вміють якось блокувати роботу травних ферментів. Дійсно, такі речовини-інгібітори є, але їх вивчають переважно у паразитичних круглих хробаків (до яких належать, наприклад, аскариди). Серед стрічкових хробаків на цей предмет досліджують ланцюг і ехінококів, але ж крім ланцюгів і ехінококів є й інші, які доставляють багато проблем.
Співробітники Інституту біоорганічної хімії РАН, Тюменського університету, Інституту біології внутрішніх вод РАН та інших наукових центрів вирішили з'ясувати, як з господарськими кишковими травними ферментами справляється хробак Triaenophorus nodulosus. Дорослі T. nodulosus паразитують в кишечнику риб, личинки ж оселяються в печінці, а також в інших внутрішніх органах; хробаки вражають щук, форелів, судаків, сомів та інших риб, і позбутися паразитів - якщо мова йде про рибне господарство - дуже і дуже складно.
Дослідникам вдалося знайти у T. nodulosus два невеликих пептида, які відключають травний фермент трипсин. Самі пептиди досі ніде нікому не зустрічалися, проте вони виявилися схожі на інші білки, які є у хребетних і безхребетних і які пригнічують роботу білок-розщеплюючих ферментів.
З іншого боку, як говориться в Molecular and Biochemical Parasitology ці нові пептиди втручаються у згортання крові і запальні процеси; з пептидами з T. nodulosus схожі інші білки, виділені зі стрічкових хробаків інших видів і переважають імунну систему господарів. Тобто T. nodulosus не тільки не дають себе перетравлювати, але і, очевидно, не дають вигнати себе господарському імунітету. Знаючи, як влаштовано молекулярний захист паразита, нам, можливо, вдасться створити якусь речовину, яка зможе позбавляти риб від цих хробаків.