Шматок щелепи з буддистської печери на Тибетському плато колись належав Homo denisovans.
Як відомо, в роді людей - Homo - є кілька видів. Майже всі вони вимерли, і зараз на землі живе тільки Homo sapiens, людина розумна. Але серед вимерлих були два види, які якийсь час ділили землю разом з людиною розумною.
По-перше, це неандертальці, Homo neandertalensis, які залишили нам помітний генетичний спадок. По-друге, це денісівська людина, або Homo denisovans. Останки денисівців виявили в Денисовій печері на Алтаї. Печеру вивчали з початку 80-х років минулого століття, але тільки до 2010 року вдалося прочитати ДНК з місцевих кісток, і виявилося, що генетично денисівці відрізняються як від людини розумної, так і від людини неандертальської.
З іншого боку, виявилися тісні генетичні зв'язки між денисовцями та іншими видами людей: деякі гени у сучасних жителів Азії дісталися їм, мабуть, від денисівців; крім того, минулого року ми писали про доісторичну дівчинку, яка народилася від змішаного шлюбу: її батько був денисівською людиною, а мати - неандерталкою.
Досі Денісова печера була єдиним місцем з останками Homo denisovans. Однак 1980 року в печері Байшія на Тибетському плато якийсь буддистський монах знайшов шматок людської щелепи. Тут часто знаходили різноманітні останки людей і тварин, так що особливого подиву знахідка не викликала: монах передав кістку місцевому релігійному голові, а той віддав її в Університет Ланьчжоу. Шматок щелепи з печери Байшія пролежав тут тридцять років, поки в 2010 році - тоді ж, коли вийшла стаття з генетичним аналізом ДНК денісовських останків - за неї не взялися всерйоз.
Визначити її вік археологічними методами було неможливо: кістка потрапила в руки фахівців вже викопаної, і ніхто не знав, що її оточувало в землі до того, як вона потрапила в руки місцевих жителів (які взагалі часто відвідували печеру в пошуках кістяних інгредієнтів для лікувальних снадобій). Тому вік фрагмента щелепи довелося визначати хімічним шляхом, аналізуючи ті речовини, які наросли поверх кістки - і виявилося, що їй близько 160 тис. років.
Виділити ДНК з кістки не вдалося, але зате в одному зубі збереглися білки (а білки можуть бути досить довговічними - ми якось писали про те, що навіть деякі динозаврові залишки примудрилися зберегти в собі щось білкове). По білках вийшло відновити фрагменти ДНК, в яких вони були закодовані, виявилося, що найсильніше ці ДНК-послідовності нагадують денисівських людей.
Крім бєлків, на користь того, що щелепа належала денісівській людині, говорить будова кістки і зубів. (І якщо говорити точно, то денисівців у Тибеті, як і в Денисовій печері, знайшли кілька десятиліть тому, просто зараз, нарешті, вдалося визначити, що це - денисівці.) Свої результати дослідники з Університету Ланьчжоу, Інституту Тибету та Інституту еволюційної антропології Товариства Макса Планка опублікували в Nature.
Оскільки, як було сказано вище, у сучасних жителів Азії багато денисівської ДНК, то можна було очікувати, що нові останки денисівців де-небудь в Азії і з'являться. Хоча у денісівців і був ген, який полегшував життя високо в горах, досі останки давніх людей виявляли не надто високо над рівнем моря. Знахідка з печери Байшія, яка розташована на висоті 3280 м, говорить про те, що наші предки - принаймні, виду H. denisovans - могли підніматися в гори.