Ляльки стимулюють в дитячому мозку зону кори, яка допомагає розуміти інших людей.
Всі діти граються в ляльки. Добре, нехай не всі - багато хто сидить з новітніми гаджетами і грає на них в новітні розвиваючі ігри. Але все ж дитині з гаджетом бажано час від часу згадати про старі добрі ляльки. Без дитячих ляльок, можливо, у людини потім почнуться проблеми в спілкуванні.
Дослідники з Кардіффського університету півтора року спостерігали за 33 дітьми віком від чотирьох до восьми років. Дітей розбивали на чотири групи: одних просили якийсь час пограти самостійно з людиноподібними ляльками, інших - пограти в гру на планшеті, в третій групі грали з ляльками разом з дорослим асистентом, і в четвертій групі теж з дорослим асистентом грали на планшеті. Електронну гру підбирали так, щоб це не було просте слідування правилам і щоб досягнення мети не було головним завданням, але щоб у грі можна було проявити творчі здібності. Тобто гра на планшеті була схожа на гру в ляльки, адже з ляльками теж немає правил і мети.
Поки діти грали, у них реєстрували активність мозку за допомогою функціональної близько-інфрачервоної спектроскопії (тобто такої спектроскопії, коли діюче випромінювання знаходиться поблизу інфрачервоного діапазону). На відміну від магнітно-резонансної томографії, коли потрібно лежати в спеціальному апараті, тут діти могли вільно переміщатися і гратися, хоча на голові у них був спеціальний шолом, що передавав відомості про мозок. Дослідників цікавила задня верхня скронева борозда в корі, тому що ця ділянка пов'язана з емпатією, тобто з умінням розуміти чужі почуття.
Як можна здогадатися, емпатична зона кори активніше працювала у дітей, які грали з ляльками. У статті в Frontiers in Human Neuroscience говориться, що навіть якщо діти грали з ляльками самі, емпатична звивина все одно працювала так само, як і в присутності асистента - тобто справа була не в тому, що поруч знаходився справжній чоловік. І це можна було спостерігати як у хлопчиків, так і у дівчаток. З планшетами ж, незважаючи підвищену креативність гри, емпатична кора активувалася слабко.
Автори роботи вважають, що тут вся справа в тому, що ляльки допомагають дітям представити справжніх людей і світ, в якому вони живуть, з емоціями, розмовами, сварками, примиреннями тощо. Тобто діти тримають в руках не просто ляльку, а модель соціальних відносин, а які соціальні відносини без емпатії? Тим не менш, тут все одно залишається питання, наскільки гра в ляльки дійсно допомагає мозку освоїти емпатію - в довгостроковій перспективі. Іншими словами, наскільки емпатичні тренування з ляльками роблять людину більш емпатичною. Тут, напевно, вже потрібні інші експерименти, в яких діти гратимуть в ляльки (або не в ляльки), а потім спілкуватися з іншими дітьми або дорослими; ймовірно, такі дослідження повинні тривати не один рік, щоб оцінити, як розвиваються емпатичні здібності у дітей з різними іграшками.
До речі, тут можна згадати схожу роботу, про яку ми розповідали кілька років тому. Тоді психологи з Університету Торонто з'ясували, що якщо ми хочемо, щоб дитина засвоїла якусь мораль, краще цю мораль розповідати їй у вигляді історії з життя людей, а не з життя тварин.