Жінки південноамериканських індіанців, заражені аскаридами, встигають за своє життя народити на двох дітей більше, ніж їхні здорові одноплемінниці.
Це може прозвучати, м'яко кажучи, дивно, але у кишкових паразитичних хробаків і у ембріона, що росте в утробі матері, є дещо спільне. Їм доводиться вирішувати одну задачу: як переконати імунітет господаря/матері, щоб він на них не нападав. Імунна система сприймає і дитину, і хробака як чужинців, яких необхідно вигнати з організму. В ході еволюції, звичайно, розвинулися певні хитрощі, що дозволяють «домовитися» з імунітетом. Однак цікаво тут те, що паразитичні хробаки можуть використовувати механізми, подібні тим, які вбудовані в програму ембріонального розвитку: наприклад, і плід, і хробак стимулюють активність регуляторних Т-клітин, чиє завдання - пригнічувати, заспокоювати імунні атаки.
Так що можна зрозуміти логіку дослідників з Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі, які вирішили перевірити, чи не допомагають кишкові паразити жінкам завагітніти. Адже якщо у жінки є такий паразит, він може заздалегідь підготувати імунітет до появи зародка. Аарон Блеквелл (Aaron Blackwell) і його колеги попрямували в амазонські ліси в Болівії, де живуть індіанці чімане. Вони, до речі, часто стають об'єктом уваги антропологів через свій «натуральний» спосіб життя - чимани живуть полюванням і риболовлею, вирощують рис і банани, і не дуже порушені цивілізацією.
Як виявилося, досить багато людей чимани заражені паразитичними хробаками: 15-20% з них служать господарями людських аскарид (Ascaris lumbricoides), у 56% є анкілостоми, Ancylostoma duodenale і Necator americanus. Спосіб життя аскарид і анкілостом відрізняється: якщо перші просто харчуються з «господарського столу», засвоюючи ті поживні речовини, які потрапили з їжею в кишечник, то другі поводяться як справжні вампіри, висмоктуючи кров зі стінки кишечника. Жінки чимани не знали, що у них всередині паразити, однак на їх стані це певно позначалося.
У статті в Science автори пишуть, що у тих, у кого були анкілостоми, був менший індекс маси тіла (тобто вони при своєму зростанні важили менше, ніж їх одноплемінниці без паразитів), у них був менший рівень гемоглобіну, і у них за все життя було в середньому на три дитини менше, ніж у здорових жінок. Заражені A. duodenale і N. americanus пізніше за інших народжували первістка, і у них збільшувався час між вагітностями.
А ось з аскаридами все було не так - вони якраз стимулювали плодотворність, причому їх вплив був зворотним тому, який демонстрували анкілостоми: з A. lumbricoides жінка раніше народжувала першу дитину, і час між вагітностями у неї зменшувався, так що в сумі у неї за все життя виходило на дві дитини більше, ніж у незаражених. Очевидно, аскариди так пригнічують запальну імунну відповідь, що тим самим полегшують зачаття та імплантацію зародку в матку. Анкілостоми ж, ймовірно шкодять організму настільки сильно, що це нівелює будь-який позитивний ефект від їх присутності. Конкретні фізіологічні механізми тут стануть зрозумілі після того, як автори проаналізують зразки крові жінок чимани на предмет імунних змін у присутності кишкових паразитів.
Відомо, що успішна вагітність залежить від бактеріальної мікрофлори, але про хробаків такого поки не думали. З іншого боку, ми знаємо, що паразитичні хробаки, взаємодіючи з імунітетом господаря, допомагають послабити алергічні та аутоімунні захворювання (зокрема, кілька місяців тому ми писали про те, як кишкові паразити захищають мозок господарів). Навряд чи аскарид будуть використовувати як засіб від безпліддя, однак, ретельно їх вивчивши, ми самі, без допомоги паразитів, могли б запускати ті ж механізми регуляції імунної системи, які використовуються хробаками і які в результаті полегшують зачаття.