Йони кисню з атмосфери Землі час від часу досягають місячної поверхні.
Як відомо, на Місяці відсутня атмосфера, вірніше, вона настільки розріджена, що можна впевнено вважати, що її там немає. А раз немає атмосфери, то не може бути і ніяких атмосферних опадів, якщо, звичайно, не рахувати за опади падіння астероїдів, сліди від яких багато всіюють місячну поверхню. Однак дослідники з Японії з'ясували, що за певних умов на Місяці може йти справжній «дощик», тільки не простий, а з іонізованих атомів кисню. Ну і де ж кисневі калюжі, запитаєте ви?
Вони є, правда, шукати їх потрібно зовсім не в Морі Дощів і навіть не в Морі Вологості, а прямо в місячному грунті, або реголіті, на глибині близько десятка нанометрів. Хоча варто сказати, що зареєструвати кисневий «дощ» вдалося зовсім не на поверхні, а з дослідницького апарату «Кагуя» (SELENE), який майже два роки провів на орбіті Місяця. І хоча сам апарат вже майже вісім років як впав на місячну твердь, дослідники продовжують вивчати отримані ним дані і робити цікаві відкриття.
Серед іншого обладнання на борту «Кагуї» були аналізатори заряджених частинок, які дозволяли детектувати іони хімічних елементів в навколомісячному просторі - якщо повз апарат політав якийсь заряджений атом, то можна було визначити, що це за атом і яка у нього енергія. Роботи у приладу було чимало, оскільки космос хоч і здається на перший погляд порожнім, насправді насичений різними частинками.
Найбільше частинок дає Сонце - це так званий сонячний вітер, що складається з електронів, протонів, ядер атома гелію (альфа-частинок) та інших елементів. Небезпека сонячного вітру не тільки в тому, що він несе шкідливі для живих істот частинки, але і в тому, що він здатний просто здути з планети її атмосферу. Тут Землі певно пощастило - її від втрати атмосфери захищає власне магнітне поле, що відхиляє сонячний вітер, не даючи перетворити нашу планету на безжиттєву пустелю, як, наприклад, сталося з Марсом.
Однак повернемося до Місяця і до японського апарату, що обертався по її орбіті. Аналізатори «Кагуї» змогли визначити склад заряджених частинок, і серед них виявилися іонізовані атоми кисню. Однак апарат не міг встановити, звідки вони прилетіли: від Сонця, з Землі або з самого Місяця. І саме це завдання нещодавно вирішили дослідники з Японії. Вони зіставили сигнал, отриманий від приладів, з просторовим положенням Сонця, Місяця, Землі і власне самого дослідницького апарату. У результаті з'ясувалося, що в ті моменти, коли Земля закривала собою Місяць від сонячного вітру, «Кагуя» фіксував сигнал від іонів кисню; крім того, їх ізотопний склад вказував на їх земне, а не сонячне походження - так вдалося розібратися в аномаліях ізотопного складу кисню із зразків дослідженого раніше місячного грунту. Повністю результати досліджень опубліковані в журналі Nature Astronomy.
Таким чином, дослідники зробили висновок, що атоми кисню з атмосфери Землі здатні досягати поверхні Місяця, якщо та потрапляє в певну зону земної магнітосфери. Чи варто нам боятися, що Місяць коли-небудь відбере весь наш земний кисень? Очевидна відповідь - ні, якщо вже за весь час нашого з Місяцем «спільного життя» атмосфера з Землі нікуди не поділася.
Але цікаво оцінити сам масштаб «витоку». Умови, які сприяють «подорожі» кисню з Землі на Місяць, триматися всього лише кілька днів на місяць. За цей час кожну секунду на квадратний сантиметр поверхні Місяця потрапляє 26 000 атомів кисню. Якщо перевести на вагу, то вийде, що Місяць щороку «краде» у Землі близько 400 кг кисню, що цілком можна порівняти з тим, скільки кисню за той же період споживає одна людина.
За матеріалами Phys.org.