Сіалова кислота тварин допомагає нашій імунній системі тримати себе в руках.
Алергія, як відомо, виникає через занадто сильну реакцію імунітету на цілком нешкідливі речовини; наприклад, якісь харчові білки імунна система сприймає раптом як ознаку небезпечної інфекції і запускає сильне запалення.
Іноді імунітет доходить до того, що навіть клітини і молекули самого організму вважає чужинцями - і тоді починається аутоімунна реакція. В цілому аутоімунні розлади та алергії схожі в тому, що і там, і там причина проблеми - надміру пильний імунітет, надміру настільки, що все може закінчитися смертю.
Один з найвідоміших прикладів тут - астма. Алерген, яким може бути звичайний пил, або пилок рослин, або частинки тваринної вовни, викликають запалення і спазм легеневих бронхів. В останні роки кількість людей з астмою і взагалі різноманітними алергіями неухильно зростає, і особливо явно це видно по дітях.
Однак відомо й інше: діти, які ростуть на фермах, набагато рідше страждають від алергій і астми, ніж ті, які живуть у містах. Більше того, навіть ті діти, які живуть у селах, але не на фермах, частіше страждають від імунно-алергічних проблем, ніж їхні однолітки з фермерських господарств.
За великим рахунком, все це не новина: лікарі та біологи вже давно обговорюють так звану теорію надлишкової гігієни, суть якої в тому, що для того, щоб імунітет нормально працював, людині потрібно якийсь час побути в не дуже гігієнічних умовах. Тобто справа не в тому, що в місті брудніше, ніж за містом, а навпаки - міські жителі занадто стежать за чистотою, так що наш імунітет з дитинства бачить занадто обмежений набір бактерій, і тому погано вміє розрізняти нешкідливих від відверто патогенних. Грубо кажучи, щоб нормально працювати, імунна система повинна в буквальному сенсі набратися досвіду, і це стосується не тільки бактерій, але і різних речовин.
У статті в Journal of Allergy and Clinical Immunology дослідники з Цюріхського університету пишуть, що діти з ферм рідше хворіють на астму завдяки контакту з тваринами, які живуть на цих же фермах. І причина тут не тільки в мікробах, але і в особливій речовині - N-гліколілнейраміновій кислоті з групи сіалових кислот. Її немає у бактерій, люди ж втратили здатність синтезувати її самі, але зате ми може користуватися тією, що є у тварин. Наш організм вбудовує N-гліколілнейрамінову кислоту до складу інших молекул, однак, оскільки самі ми її робити не можемо, імунітет здатний відреагувати на неї як на щось чужорідне.
Коли імунітет стикається з чимось чужорідним, він синтезує відповідні антитіла, які зв'язуються з незнайомою молекулою, і комплекс «розглядають» інші імунні клітини. Автори роботи порівняли рівень антитіл проти N-гліколілнейрамінової кислоти у тисячі дітей у віці від 5 до 14 років, і виявилося, що у тих, хто ріс на фермі, рівень таких антитіл був вищим, а астма траплялася у них рідше, ніж у інших. Схожі результати дали і досліди на мишах: тварин, яким загрожувала астма, годували їжею з добавкою N-гліколілнейрамінової кислоти, і в результаті легені у мишей почувалися значно краще.
Парадокс був у тому, що ні у дітей, ні у мишей від цієї кислоти нітрохи не зменшувався рівень імуноглобулінів, які зазвичай пов'язані з алергічними реакціями. Діяла ж вона інакше - через N-гліколілнейрамінову кислоту підвищувалася активність регуляторних Т-лімфоцитів, чиє завдання - керувати силою імунної відповіді. Саме Т-регуляторні лімфоцити стежать за тим, щоб імунітет реагував у справі і в тій мірі, в якій потрібно; у разі необхідності Т-регуляторні лімфоцити, наприклад, послаблюють запалення.
Іншими словами, N-гліколілнейрамінова кислота допомагає уникнути астми, діючи на імунну «противагу» запаленню. Отримати ж її ми можемо, як було сказано, від тварин - наприклад, зі свіжого молока, або просто періодично контактуючи з коровою.
Взагалі з ссавців її немає у утконосів, тхорів, американських мавп, багато породи собак теж її позбавлені. Зате N-гліколілнейрамінова кислота є у кішок, які, виходить, однією своєю присутністю можуть приносити користь - у всякому разі, гладити котика всяко краще, ніж гризти нігті.