Нейрони людини розвиваються в мишиному мозку довго, але, незважаючи на це, потім вони цілком спрацьовуються з нейронами миші.
У мозок - принаймні, мишачий - можна додавати нейрони, так би мовити, з боку: ми писали про те, що такі нейрони успішно з'єднуються з «натуральними» мозковими нейронами і починають разом з ними виконувати спільну роботу. Але в цих експериментах мишам пересаджували клітини, отримані від них же: шкірні клітини мишей перепрограмували на стовбурові клітини, яких можна було перетворити на будь-які інші, і отриманим стовбуровим клітинам давали команду перетворитися на нейрони.
Дослідники з Брюссельського вільного університету та інших наукових центрів теж займалися пересаджуванням нейронів у мозок миші, але тільки нейрони ці були людські і отримували їх з ембріональних стовбурових клітин. Відомо, що в корі мозку людини нейрони і нейронні ланцюги дозрівають досить довго - набагато довше, ніж у інших тварин. Авторів роботи цікавило, що визначає час дозрівання нейронів - якийсь їх внутрішній годинник або це вплив оточення. Якщо вся справа в оточенні, то після пересадки мишатам людські нейрони будуть розвиватися зі швидкістю нейронів миші, і весь процес займе кілька тижнів.
Однак, як говориться в статті в Neuron, незрілі людські нейрони, потрапивши в мишачий мозок, розвивалися зі звичайною людською швидкістю, так що повноцінні зрілі клітини з них виходили тільки через кілька місяців. Тим не менш, дозрів, вони вбудовувалися в мишачі нейронні ланцюги і починали реагувати на візуальні стимули (нейрони пересаджували в зорову кору); більш того, активність людських клітин змінювалася залежно від того, що саме показували мишам. Тобто, незважаючи на власний ритм розвитку, людські нейрони цілком змогли спрацюватися з чужим оточенням.
У перспективі такі людино-мишачі моделі могли б допомогти у вивченні того, що відбувається з нашими нейронами в ході індивідуального розвитку і що відбувається, якщо нейрон виявляється зіпсований якоюсь хворобою - наприклад, хворобою Альцгеймера.