Ми не знаємо, скільки часу проводимо з гаджетами.
Під екранним часом ми розуміємо те, яке ми витратили, вткнувшись носом в планшет, смартфон, ноутбук або телевізор. Правильніше було б говорити «час, який людина провела перед екраном», але це занадто незручно і довгий, так що залишимо просто екранний час. Вважається, що чим більше ми сидимо в гаджетах, тим гірше для мозку. Екранний час обговорюють у зв'язку з депресіями, суїцидами, асоціальною поведінкою, у зв'язку з дефіцитом уваги у дітей і підлітків тощо. Екрани гаджетів порушують сон і зменшують мозок. Про екранний час говорять не тільки політики, журналісти і «небайдужа громадськість», а й психологи. Є дослідження, за якими все так і виходить: чим більше ти провів перед екраном гаджета, тим більше шансів отримати психологічні проблеми.
Але з цими дослідженнями є одна проблема, пов'язана з тим, як оцінюється екранний час. Можна відстежити його за самим пристроєм, за часом активності смартфона, планшета тощо. Або можна запитати людину, скільки часу, на його думку, вона проводить зі своїм гаджетом. Другим способом зібрати дані простіше, але наскільки суб'єктивна оцінка екранного часу відповідає реальності? Співробітники Стелленбоського університету, Університету Осло та інших наукових центрів проаналізували понад 12 тис. статей на тему екранного часу. Серед них вдалося знайти 47, за допомогою яких можна було порівняти суб'єктивний час і реальний. (З чого можна зробити висновок, що в інших статтях спиралися тільки на якийсь один час.)
Дані цих сорока семи робіт охоплювали 50 тис. осіб. Тобто на матеріалі 50 тис. добровольців можна було перевірити, наскільки суб'єктивний екранний час відповідає реальному. Виявилося, що відповідає дуже слабко: зазвичай ми неправильно оцінюємо той час, який провели перед екраном, завищуючи його або занижуючи. Якщо повернутися до самих досліджень, то лише близько 5% спираються на справжній екранний час.
У зв'язку з цим автори роботи у своїй статті в Nature Human Behaviour задаються питанням, наскільки взагалі достовірні численні висновки щодо підлітків з гаджетами, соцмережевих депресій тощо. Якщо у нас немає достовірних даних про екранний час, то навряд чи ми можемо судити про те, як тривале сидіння в соціальних мережах пов'язане з депресією і почуттям самотності, або про те, як комп'ютерні ігри пов'язані з асоціальною поведінкою. Тут потрібні нові дослідження з переоцінкою екранного часу. І таких досліджень потрібно побільше. Тому що, на жаль, мінуси екранного часу занадто часто обговорюються на наших екранах різними людьми, і саме питання набуло відчутного суспільно-політичного забарвлення - щоб щось змінити в цих безглуздих дискусіях, буде потрібно чимало зусиль.