Сприйняття нами інших людей може змінюватися, і для цього зовсім не обов'язково довго спілкуватися з людиною, намагаючись дізнатися її ближче - досить трохи повправляти мозок у нейробіологічній лабораторії.
Буває, що неприязнь до людини виникає у нас просто тому, що нам не сподобалася його зовнішність, його риси обличчя. Можливо, якби його обличчя нам сподобалося, у нас би з ним склалися чудові ділові, особисті тощо відносини, але чи можемо ми якось змінити власне сприйняття чужої фізіономії? Виявляється, можемо, правда, тут знадобиться допомога нейробіологів і апарат для магнітно-резонансної томографії.
Міцуо Кавато (Mitsuo Kawato) і його колеги з Міжнародного інституту перспективних телекомунікаційних досліджень в Кіото і Браунівського університету аналізували активність поясної кори мозку у людей, яким показували чужі фотопортрети.
Учасники експерименту повинні були оцінити, наскільки їм подобається або не подобається особа на фото, а спеціальний алгоритм шукав у мозковій активності характерні ознаки, що відповідають саме такій оцінці. Поясна кора, серед іншого, пов'язана з емпатією, емоціями, мотиваціями і соціальними відносинами (буквально днями ми писали, як певні нейрони поясної кори допомагають нам обмірковувати чужий досвід), так що зрозуміло, чому саме вона цікавила авторів роботи в першу чергу.
Потім наступав другий етап, коли людині показували чиєсь фото, яке раніше здалося їй нейтральним, і слідом на екрані монітора з'являвся диск. Цей диск потрібно було зусиллям волі збільшити. Ніякого конкретного способу не було, проте нейробіологи стежили за активністю мозку того, хто боровся з диском, і самі збільшували фігуру на екрані, якщо мозок раптом давав потрібну відповідь. Іншими словами, учасники експерименту наосліп шукали правильне рішення, однак «нейтральне обличчя», яке їм показували, повинно було наштовхнути їхні думки в потрібному напрямку.
У деяких випадках дослідники збільшували диск, коли мозок випробовуваного давав сигнал симпатії, як якби людина бачила перед собою не диск, а особу, яка їй подобається. В інших випадках те ж саме робили у відповідь на сигнал антипатії, нарешті, були і такі, яких просто просили дивитися на диск, нічого з ним не роблячи. Такі тренування тривали по годині в день протягом трьох днів і, зрештою, принесли результат: у статті в PLOS Biology сказано, що тим, хто «збільшував» диск почуттями симпатії, починала подобатися зовнішність людей, до яких досі вони були байдужі.
З антипатією була та ж картина, тільки в інший бік: спочатку нейтральні фізіономії ставали злегка неприємними. Ефект був невеликим (тобто глибокої симпатії і глибокої огиди ні в кого не виникло), але цілком достовірним і, до речі кажучи, досить тривалим: зміни в емоційному сприйнятті трималися щонайменше три місяці.
Необхідно ще раз підкреслити, що учасники експерименту не знали нічого про те, як розмір диска пов'язаний з фотографіями та їх емоціями з приводу цих фотографій. Зміни в сприйнятті були повністю несвідомими: мозок піддавали тренуванню, людина здійснювала якесь вольове зусилля і досягала мети, але до досягнення мети докладався ще й ось такий побічний ефект.
З одного боку, подібну техніку можна використовувати в лікуванні різних психоневрологічних розладів, пов'язаних з депресією, фобіями, панічним страхом тощо. З іншого боку, тут самі собою виникають думки про маніпулювання емоціями, а слідом і думками, переконаннями, уявленнями про «вічні цінності» і т. д., але в думці ці ми зараз занурюватися краще не будемо.
За матеріалами ScienceNews.