Сильні дощі в пустелі Атакама виявилися згубними для деяких мікроорганізмів.
Ми звикли вважати воду обов'язковим інгредієнтом для існування життя, і в цілому це дійсно так. За прикладом далеко ходити не потрібно - навіть домашні кактуси вимагають хоч і рідкісного, але поливу. Однак на Землі існує місце, яке суходолом ніж підвіконня найбільш безвідповідального кактусовода, - пустеля Атакама. На просторах цієї давньої пустелі існують області, в яких дощів як таких не буває по кілька років, а зливи трапляються і зовсім мало не з інтервалом у століття. Але навіть у цих суперсухих умовах у ґрунті формуються спільноти мікроорганізмів, які адаптуються до такого екстремального життя. До речі, практично повна відсутність вологи робить пустелю Атакама певною мірою схожою на поверхню Марса. І якщо навіть суха пустеля не являє собою зовсім вже безжиттєве місце, то може бути і на Марсі є шанс позитивної відповіді на горезвісне питання. Однак пустельна ідилія змінюється, коли несподівано приходить велика вода.
У 2015 році в пустелю Атакама двічі проривалися тихоокеанські повітряні маси, принісши рясні зливи, подібна ситуація повторилася ще раз через два роки. Дослідники з Чилі, США та Іспанії скористалися незвичайним метеорологічним явищем і з'ясували, як дощі вплинули на життя пустельних мікробів. А вплинули вони зовсім не позитивним чином. З 16 видів мікроорганізмів, виявлених раніше в грунтах досліджуваних територій, затоплення змогли пережити всього лише 4 види. Інші ж виявилися не здатні перенести осмотичний шок, викликаний різким надходженням води. Тут можна провести певну аналогію з неконтрольованою декомпресією, якої піддаються водолази при різкому спливанні з великої глибини і яка може бути смертельною.
А що ж з Марсом? Як відомо, близько 3.5 мільярдів років тому там було досить багато рідкої води, проте поступово поверхня Марса ставала все сушею і сушею, поки остаточно не перетворилася на пустелю. В принципі, за тривалий час переходу живі мікроорганізми, якщо вони були, могли б адаптуватися до нових умов, як це зробили їхні побратими з Атаками. Правда, марсіанським мікробам довелося ще складніше - справа в тому, що періодичні повені, що траплялися на Марсі деякий час вже після «глобального осушення», створювали для мікроорганізмів такі ж шокові умови, як і дощі в Атакамі. Чи могли марсіанські форми життя це пережити - велике питання.
За матеріалами Scientific Reports