Різні частини пам'яті в нашому мозку конкурують між собою: чим частіше ми згадуємо щось одне, тим гірше пам'ятаємо щось інше.
Нейробіологи з Кембриджського університету дійшли парадоксального висновку: чим більше ми намагаємося згадати що-небудь, тим сильніше шкодимо своїй пам'яті. В експерименті брали участь кілька добровольців, які повинні були згадати картинки, продемонстровані їм трохи раніше. За активністю мозку спостерігали за допомогою магнітно-резонансної томографії, причому дослідники могли точно зіставити певний спогад і характерний для нього малюнок мозкової активності.
Сеансів згадування було кілька, і кожен раз потрібно було зосередитися саме на конкретному образі, пам'ять про який ставала все яскравіше і яскравіше. Однак одночасно пам'ять про інші речі слабшала: у статті в Nature Neuroscience автори описують, як пригадувальна активність кори мозку придушувала іншу активність, що підтримувала пам'ять про неактуальні образи. Іншими словами, намагаючись щось згадати, ми щось обов'язково забуваємо. Це можна наочно уявити на прикладі комп'ютера: наприклад, якби ми, регулярно відкриваючи папку «Документи», в якийсь момент виявили, що зникла папка «Фото», яку ми відкривали набагато рідше. У комп'ютері так, на щастя, не відбувається, а ось у нашій пам'яті - так: одна її комірка конкуретно пригнічує активність іншої.
Не варто бачити тут тільки еволюційний недолік мозку: оптимізація пам'яті дозволяє позбутися непотрібних або поганих спогадів, які не можуть дати нам нічого, крім стресу. З іншого боку, ми повинні з великою обережністю говорити про те, що ми «точно пам'ятаємо» і «точно не пам'ятаємо»: те, що ми згадуємо найчастіше, витісняє щось, що в даний момент нам не потрібно - і у цього процесу є цілком певний нейробіологічний механізм. Напевно, тому і не варто захоплюватися вивченням перед іспитом якогось одного особливо важкого питання - ви ризикуєте забути навіть те, що, здавалося б, добре знали.