Про це розповів зубний камінь римлянки, похованої наприкінці I - початку II ст. н. е. в Тоскані.
В Анседонії (центральна Італія) кілька років тому виявили поховання римлянки кінця I - початку II ст. н. е. Їй було 18-20 років, і, судячи з кераміки, двом золотим сережкам, золотий булавці і трьом кільцям з геммами, вона походила з багатої сім'ї. При цьому кістки римлянки розповіли про цілий букеті патологій, які могли б бути ознакою целіакії - порушення травлення, викликаного продуктами з глютеном.
Симптоми целіакії римські лікарі Аретей з Каппадокії і Целій Авреліан описували саме в I ст. н. е., тому хвороба римлянки цілком вписується в контекст. Але таких стародавніх матеріальних свідчень целіакії ще не було. Саме тому римлянкою зацікавилися дослідники з римського університету Тор Вергата та археологічного департаменту Флоренції. Вони вирішили вивчити зубний камінь похованою. Несподівані результати цієї роботи опубліковані в журналі Archaeological and Anthropological Sciences.
Зубний камінь - це мінералізований наліт, який добре зберігається через століття і навіть тисячоліття. Він складається з неорганічних солей і органічних сполук, які залишаються на зубах від їжі. Завдяки цьому можна визначити, що їла людина і який спосіб життя вона вела.
Аналіз зубного каменя римлянки з Анседонії показав, зокрема, що вона дійсна їла продукти, багаті на глютен (наприклад, ячмінь або пшеницю). Судячи з усього, вона була схильна до хвороби генетично, і тому так рано померла. Цікаво, що дівчина намагалася вилікуватися, і в зубному камені знайшли не тільки сліди рослин, характерних для Середземноморського басейну, але і маркери коренів куркуми і женьшеня - ендеміків зі Східної Азії. Це не тільки підтверджує інформацію про контакти між Римською імперією і Китаєм, але і означає, що римляни знали про східну медицину.
За матеріалами Archaeological and Anthropological Sciences.