Бажання спарюватися і битися в ізоляції просто не виникають.
Якщо самцю дорослої миші зустрічається самка, він намагається з нею спаритися; якщо на шляху виникає інший самець, починається бійка. Ці прості форми соціальної поведінки закладені в інстинктах, тобто тваринам не потрібно спеціально вчитися, як потрібно реагувати на самку або на самця-конкурента. І оскільки такій поведінці не потрібно спеціально вчитися, серед біологів склалося стійке уявлення, що воно ніби «вшито» в мозок, що нейронні контури, що відповідають за таку поведінку, формуються цілком і повністю під дією генів.
Однак дослідники з Каліфорнійського технологічного інституту виявили, що ці нейронні контури куди більше залежать від зовнішнього середовища, ніж раніше припускали. Девід Андерсон (David J. Anderson) і його колеги експериментували на генетично модифікованих мишах, у яких нейрони при активації починали світитися. Щоб за нейронами можна було спостерігати і щоб миші при цьому вільно переміщалися, їм на голови водружали мініатюрні мікроскопи.
У клітку до дорослих самців мишей із соціальним і статевим досвідом підсаджували чужинця - самця або самку. Залежно від того, самець то був або самка, в мозку мишей (точніше, в гіпоталамусі) активувалася одна з двох різних груп нейронів. Обидві групи займали одну і ту ж зону, проте серед них майже не було таких, які належали б відразу обом групам.
Дивлячись на мозок миші під час зустрічі з чужинцем, дослідники могли визначити, кого підсадили в клітку - самця або самку. Здавалося б, це чудово узгоджується з ідеєю, що нейронні контури, що відповідають за соціальну поведінку, «вшиті» в мозок від народження.
Однак потім такий же експеримент поставили з мишами, яких відлучали від матері і ростили в ізоляції. Якби розпізнавання підлог було у мишей дійсно повністю запрограмовано в генах, то навіть у зовсім недосвідчених тварин повинні були б активуватися різні групи нейронів при зустрічі з самцями і самками.
Але в реальності все виявилося не так - у молодих самців при зустрічі хоч з самцем, хоч з самицею активувалися одні й ті ж клітини, причому тварини проявляли мало бажання як битися, так і спарюватися. Лише після того, як миші набиралися деякого соціального досвіду (контактували з самцями або самками протягом 2-х хвилин по 5 разів на день протягом 3-х днів), клітини набували спеціалізацію - одні нейрони починали відгукуватися тільки на самців, а інші - тільки на самок. Одночасно миші починали проявляти агресію по відношенню до самців і цікавитися самками.
Надалі стало зрозуміло, що саме контакт із самками важливий для того, щоб нейрони знайшли «статеву» спеціалізацію і щоб у поведінці з'явилася агресія. Після півгодинного соціального контакту з самками у молодих самців нервові клітини вже через добу розходилися по двох групах, а самі самці починали агресивно реагувати на сородичів своєї статі. У той же час у тварин, які контактували тільки з самцями, ні того, ні іншого так і не відбувалося. Повністю результати роботи опубліковані в Nature.
Виходить, що нейронні контури, що відповідають за розпізнавання підлог, не зовсім вроджені. Вони не можуть сформуватися без соціального досвіду, тобто без спілкування з самками. Це несподіване відкриття, оскільки «нейрони розпізнавання підлоги» розташовані в дуже стародавній області мозку. Тепер же можна припустити, що й інші форми інстинктивної поведінки не зовсім вроджені.
Інший важливий результат роботи в тому, що нейрони, що відповідають за статевий потяг і агресію, виявилися так тісно пов'язані. Тут виникає природне питання, як вони взаємодіють один з одним, коли після спілкування з самицею самець раптом розуміє, що йому потрібно огризатися на інших самців. Більше того, тут можна подумати і про те, чи не можна агресивну сексуальну поведінку у людей пояснити тим, що з «нейронами розпізнавання статі» сталося щось не те, і чи не можна для таких випадків розробити якийсь метод лікування, що діє саме на ці нейрони.