В одному з наших центрів пам'яті є зона, яка допомагає відрізняти більш ранні події від більш пізніх.
Інформація про те, де ми були, зберігається в гіпокампі, одному з головних центрів пам'яті. У ньому міститься безліч карт місцевості, кожна з яких кодується особливою комбінацією спеціальних клітин. Але ж ми пам'ятаємо не тільки, де ми були, але і коли ми там були. Тобто в мозку повинен бути механізм, які розподіляв би спогади за часом: що було раніше, що було пізніше.
Минулого року Едвард Мозер (Edvard Moser) і його колеги опублікували роботу, в якій вони описували нейрони часу в мозку миші. Ці клітини знаходяться в енторинальній корі, яка в цілому служить інформаційним посередником між гіпокампом і рештою корою півкуль. Енторинальна кора відіграє велику роль у навчанні і запам'ятовуванні, у перетворенні короткочасної пам'яті на довготривалу. Крім того, в ній є так звані нейрони решітки, які разом з картографічними нейронами гіпокампа допомагають орієнтуватися в просторі - за нейрони решітки (або GPS-нейрони) Едвард і Мей-Брітт Мозери отримали в 2014 році Нобелівську премію.
І ось виявилося, що в тій же енторинальній корі є ще й нейрони часу. Але то були експерименти на мишах. У недавній статті, опублікованій в Nature Neuroscience, сказано, що енторинальна кора запам'ятовує час і в людини теж. Дослідники з Каліфорнійського університету в Ірвайні показували людям якийсь фільм, поки ті сиділи в апараті для магнітно-резонансного сканування. Потім їм показували стоп-кадри з фільму і просили визначити час, коли ці кадри з'являлися у фільмі.
Виявилося, що чим точніше людина відповідала про час стоп-кадру, тим більш активна у неї була латеральна ділянка енторинальної кори - той же самий, який пов'язаний з пам'яттю про час у мишей. Про латеральну енторинальну кору було відомо, що вона запам'ятовує об'єкти навколишнього світу, але не їх просторове розташування. Тепер же можна припустити, що тут зберігається пам'ять про час, коли індивідуум бачив ці об'єкти.
Можливо, тут залишаються певні питання: наприклад, чи можна вважати, що сприйняття часу тотожне пам'яті про час, чи існує взагалі сприйняття абстрактного часу, незалежно від конкретних об'єктів тощо. Але, так чи інакше, нові дані можуть стати в нагоді в клінічній медицині, адже при багатьох психоневрологічні захворювання люди починають забувати саме тимчасову послідовність тих чи інших подій, і, можливо, подібні симптоми можна послабити, якщо якось подіяти на «тимчасову» ділянку енторинальної кори.