Зупинившись у поділі після лікарської обробки, пухлинні клітини - «канібали» починають виживати, поїдаючи живцем своїх сусідів.
З часом у клітинах нашого тіла починають накопичуватися різні дефекти, і клітини перестають виконувати свої функції так, як треба. Щоб вони не запустили якусь хворобу, в них включається програма клітинного суїциду - клітина знищує сама себе так, щоб не заподіяти шкоди оточуючим. Але буває, що програма суїциду не включається, і тоді ми отримуємо стару, але все ж живу клітку. Якісь запобіжники у неї все одно спрацьовують: наприклад, стара клітина не може ділитися - тому що якби могла, то з великою ймовірністю вона стала б раковою через накопичені генетичні дефекти.
Від старих клітин є своя користь: наприклад, вони продовжують синтезувати біоактивні речовини, що сприяють загоєнню ран. Але, на жаль, вони синтезують не тільки корисні, а й шкідливі молекули, які завдають неприємностей довколишнім тканинам і навіть здатні спровокувати різні захворювання, аж до раку. (Тобто самі зістарені клітини не здатні сформувати пухлину, але можуть підштовхнути до цього інших.) Наприклад, коли мишей визволяли від старих клітин, у тварин зменшувалася ймовірність атеросклерозу і в цілому вони жили довше.
Але старіють не тільки нормальні клітини, а й пухлинні. Злоякісні захворювання лікують ліками, які пошкоджують ДНК хворих клітин, які або вмирають, або перестають ділитися - тобто входять у стан старості з усіма його характерними особливостями. І, як пишуть у Journal of Cell Biology дослідники з Тулейнського університету, такі пухлинні клітини починають поглинати своїх сусідів.
Експерименти ставили з клітинами пухлини молочної залози, які модифікували так, щоб вони синтезували різні флуоресцентні білки. Клітини пересаджували мишам; завдяки білкам, що світяться, можна було бачити, як клітини поводяться в більш-менш природному середовищі. Виявилося, що після обробки хіміотерапевтичними препаратами ті, що зупинилися в поділі, але не загиблі ракові клітини починають поїдати сусідні клітини, серед яких були або такі ж зістарені «особини», або цілком активні ракові клітини. Те ж саме відбувалося в експериментах з культурами пухлинних клітин миші і людини, яких обробляли різними ліками.
Клітини - «канібали» їли своїх сусідів живцем, причому тут включався той же механізм поїдання, за допомогою якого, наприклад, імунні клітини поглинають різні небезпечні речовини, бактерії, віруси тощо. При цьому клітини - «канібали» отримували явну користь: їх шанси вижити підвищувалися (очевидно, за рахунок поживних речовин, отриманих від тих, кого вони з'їли).
Про те, що в ракових пухлинах клітини їдять один одного, було відомо і раніше, але зараз вдалося показати, що «внутрішньораковий канібалізм» безпосередньо пов'язаний зі старінням. За словами авторів роботи, поїдання одних клітин іншими навряд чи пов'язане з типом раку, тобто вся справа саме в спровокованому старінні, перед яким міжклітинні відмінності (а ракові клітини навіть в одній і тій же пухлині можуть помітно відрізнятися один від одного) не грають ролі. Можливо, якщо на додачу до звичайних ліків знайти спосіб якось цілеспрямовано стимулювати внутрішньопухольовий клітинний канібалізм, якось підвищувати апетити клітин по відношенню один до одного, це зробило б хіміотерапевтичне лікування раку більш ефективним.
За матеріалами Nature.