Нові Шнобелівські премії вручили за мух у вині, чистячі властивості слини, нетрадиційне використання поштових марок, а також за нашу схильність передражнювати кого не потрапляючи і нашу ж нелюбов до читання технічних інструкцій.
Минулого четверга в Гарварді пройшла чергова, двадцять восьма церемонія нагородження Шнобелівськими, або Ігнобелівськими, преміями.
Назва «Ігнобелівська» - калька з англійського Ig Nobel, де Ig - скорочене «ignoble», тобто «ганебний», «посередній», у нас же її частіше називають Шнобелівською, тобто «Жартівливою Нобелівською». У премії десять номінацій, частина з яких запозичені з Нобелівської премії, а частина придумується по ходу справи - залежно від того, які наукові роботи цього разу привернули увагу організаторів премії.
Спочатку «Шнобелівку» заснували для того, щоб нагороджувати дослідження, які «неможливо відтворити, якщо хтось взагалі буде цим займатися». Ігнобелівська премія нерідко вручається за вельми серйозні, вельми несмішні і вельми псевдонаукові дослідження - так, «шнобелівку» двічі отримували гомеопати.
Водночас нинішні правила премії свідчать, що її вручають «за досягнення, які змушують спочатку засміятися, а потім - задуматися». Бувають такі роботи, які виконані за всіма правилами наукового методу, проте сама поставлена в них проблема виглядає настільки у всіх сенсах дивною, що незрозуміло, як вона взагалі комусь в голову прийшла. І цілком можливо, що, відміявшись, ми потім задумаємося - а чи немає тут і справді чогось більшого?
Треба сказати, що про дві з десяти нинішніх шнобелівських робіт ми писали. Одну з цих двох, присвячену лікуванню ниркових каменів американськими гірками, ми навіть пророкували в шнобелівські лауреати. Що ж, з почуттям глибокого задоволення повідомляємо, що Марк Мітчелл (Marc A. Mitchell) з клініки в Поулсбо і Девід Уортінгер (David Wartinger) з Університету штату Мічиган і справді отримали Шнобелівську премію з медицини.
Два роки тому дослідники повідомили на сторінках The Journal of the American Osteopathic Association про те, що каміння з нирок можна вигнати, прокотившись на американських гірках, правда, йшлося про невеликі камені - такі, які у людини цілком можуть вийти самі, але не виходять в силу деяких особливостей будови нирки.
У статті йдеться, що якщо сидіти попереду поїзда, який їде по гірці, то камені виходять з ефективністю 64%, а якщо ззаду - то з ефективністю 17%. Варто, однак, уточнити, що автори роботи експериментували з силіконовою ниркою, яку клали в рюкзак і потім відправлялися з нею в Діснейленд. Як поведуть себе камені в справжніх нирках, невідомо - подальші дослідження, як кажуть, покажуть.
Інша робота, про яку ми теж якось писали і яка отримала Шнобелівську премію за дослідження в галузі харчування, це стаття Джеймса Коула (James Cole) з Брайтонського університету, опублікована в квітні минулого року в Scientific Reports. Стаття присвячена канібалізму: Джеймс Коул порахував, скільки калорій можна отримати, якщо з'їсти середньостатистичного дорослого чоловіка, і прийшов до висновку, що з енергетичної точки зору бути канібалом невигідно - краще їсти м'ясо кого-небудь іншого.
У роботі зроблено акцент на первісних людях, які частенько їли один одного, але справжніми канібалами так і не стали - мамонт або шерстистий носоріг могли дати їм енергії набагато більше.
Шнобелівську премію з антропології отримали дослідники з Лундського університету, які спостерігали за тим, як люди передражнюють шимпанзе в зоопарках. Взагалі кажучи, передражнення, копіювання, імітація чужої поведінки - важлива когнітивна особливість, яка відіграє велику роль у навчанні і в спілкуванні з собі подібними.
Очевидно, що у всіх приматів, включаючи людину, ця здатність на висоті, хоча іноді ми її використовуємо не за призначенням: у статті в журналі Primates сказано, що люди, дивлячись на шимпанзе, передражнюють мавп так само часто і так само вміло, як і мавпи людей (хоча ніхто не говорить, що люди і шимпанзе тільки цим і займаються).
Шнобелівську премію з біології розділили дослідники з Середньо-Шведського університету, Шведського сільськогосподарського університету і Колумбійського сільськогосподарського товариства, які опублікували торік на порталі bceRxiv статтю під назвою «Запах мухи». Автори роботи вивчали речовину під назвою (Z) -4-ундеценаль - летючий феромон, що виділяється самками дрозофіл.
Самки виділяють його, щоб залучити самців, але і люди можуть його відчути, причому в дуже невеликій концентрації - настільки невеликий, що фахівець з вина здатний вчути одну-єдину муху, якщо вона впаде в келих з вином - і це не фігура мови, а опис одного з експериментів, за який дослідники і отримали свою «шнобелівку».
Премію з хімії отримали португальські дослідники, які виявили, що людська слина чудово відчищає бруд. Власне, виявили-то це не вони - за браком чистячого засобу під рукою люди здавна плюють на брудні плями і потім трут їх в надії позбутися їх.
Тепер під чистку слиною підвели наукове обґрунтування: виявляється, своїми чистящими властивостями слина зобов'язана ферменту амілазі - тій самій, яка розщеплює деякі складні вуглеводи; завдяки амілазі слина відмиває від бруду навіть краще деяких спиртовмісних засобів. Цікаво те, де була опублікована стаття про слину - в журналі Studies in Conservation, який присвячений методам збереження різних старожитностей. Надрукували цю роботу тут не просто так: її автори чистили слиної скульптури XVIII ст.
У 2006 році два лікарі з Японії випустили в Gastrointestinal Endoscopy статтю, присвячену тому, як можна самому собі зробити колоноскопію. Так називають діагностичний метод, коли через анальний отвір у товсту кишку вводять спеціальний зонд - за допомогою зонда можна виявити новоутворення в кишці, видалити їх і заодно перевірити, чи загрожує пацієнту рак.
Процедура, як можна зрозуміти, малоприємна, але дослідники запропонували свій варіант методу, коли колоноскопію можна робити дитячою моделлю зонда, і не лежачи, як зазвичай, а сидячи, без сторонньої допомоги, відчуваючи при цьому лише легкий дискомфорт. Дванадцять років потому Шнобелівський комітет оцінив роботу, присудивши першому з авторів статті, педіатру Акірі Хоріуті (Akira Horiuchi), премію за дослідження в галузі медичної освіти.
Серед моря наукової періодики є журнал під назвою Interacting With Comp^, присвячений тому, як людина взаємодіє з комп'ютерами і взагалі складною технікою. У 2016 році в ньому була опублікована стаття, що починалася зі слів «Життя занадто коротке, щоб читати мануали»..., в якій дослідники з Квінслендського університету писали, що більшість людей, стикаючись зі складною технікою, не читають до неї інструкцій. Автори роботи отримали за неї Шнобелівську премію з літератури - втім, премія премією, але, треба думати, до цієї статті зі співчуттям поставилися б багато працівників всіляких гарантійних центрів і ремонтних служб.
Співробітники Університету Валенсії протягом 18 років вивчали водіїв на іспанських дорогах - дослідників цікавило, як часто і з яких причин людина за кермом криється, лається і проклинає оточуючих. За цю роботу, опубліковану в журналі Sociology and Anthropology, дали Шнобелівську премію миру.
У самій статті йдеться, що агресивна поведінка залежить від стресу, втоми та особистісних особливостей кожного окремо взятого водія - сміємо зауважити, що чогось схожого і слід було очікувати. Втім, давно ж відомо, що агресивна поведінка супроводжує дорожні пригоди, так що важливість подібних досліджень не викликає сумнівів.
Найстаріша і, мабуть, найоригінальніша робота серед нинішнього шнобелівського списку - це стаття 1980-го року в журналі Urology: у ній співробітники Орегонського університету описали метод вимірювання нічної ерекції за допомогою поштових марок. В експерименті Джона Баррі (John M.Barry) і його колег брали участь кілька десятків чоловіків - у деяких були проблеми з ерекцією, у інших ніяких проблем не було. Тих та інших просили наклеїти ввечері на предмет, так би мовити, дослідження стрічку з декількох поштових марок, а на ранок розглядали пошкодження, що утворилися на лінії розриву між марками.
Автори роботи, які удостоїлися «шнобелівки» за дослідження в галузі репродуктивної медицини, стверджували, що за допомогою їхнього методу можна оцінити ерекцію зі 100-відсотковою точністю. Правда, для дослідів їм знадобилося зробити власні марки - щоб використовувати офіційні поштові марки США, потрібно було отримати спеціальний дозвіл Секретної служби США (Secret Service), особливої організації з різноманітними повноваженнями, яка, ймовірно, такий дозвіл навряд чи б дала.
Нарешті, останню з Шнобелівських премій - з економіки - отримали дослідники з Університету Вілфріда Лор'є та Університету Ватерлоо, яких зацікавило питання, чому підлеглі огризаються на начальство. Це не таке вже рідкісне явище, хоча, здавалося б, у підлеглих мав би спрацьовувати інстинкт самозбереження.
Автори роботи не могли просити тих, хто погодився ними працювати, накинутися з кулаками на свого боса. Тому в якості замінника в експериментах використовували щось на зразок ляльок вуду, на яких були написані ініціали начальника і яких можна було колоти, щипати і палити вогнем. Підлеглі часто зляться на керівників через несправедливість (реальну або уявну), яку ті допускають, і в статті в The Leadership Quarterly говориться, що у тих, хто завдав ляльці начальника якоїсь шкоди, почуття несправедливості згасало - вони відчували себе відмщеними.
Тут премію дли за оригінальний експериментальний прийом з лялькою, хоча, як нам здається, ця робота якраз з тих, які спочатку змушують розсміятися, але потім все ж змушують задуматися.