Чим більше видів налічує та чи інша група тварин, тим більше вірусів може прийти від них до людей.
Дуже багато вірусів прийшли до людей від тварин, змінивши господаря. Нинішній коронавірус SARS-CoV-2 тому прикладом - він довгий час жив у кажанах. Але досі вважалося, що серед тварин є в цьому сенсі більш небезпечні і менш небезпечні, тобто від одних віруси переходять частіше, ніж від інших; і що у деяких особливо небезпечних у вірусному сенсі тварин є якісь особливі властивості, які підвищують ймовірність вірусного «стрибка». І найчастіше серед особливо віруснонебезпечних тварин називають гризунів і кажанів. Ряд досліджень це ніби підтверджують - відомо, що в кажанах можна знайти більше вірусів, ніж в інших звірях.
Однак, як пишуть в PNAS співробітники Університету Глазго, було б не зовсім правильно бачити в гризунах і рукокрилих якісь особливі розсадники зарази. Дослідники проаналізували кілька сотень різних вірусів на предмет того, від яких тварин вони могли прийти до людей - але тварин розглядали не за видами, а за загонами: загін Рукокрилі, загін Воробйноподібні тощо. В результаті виявилася проста закономірність: число вірусів, які прийшли до нас від того чи іншого загону тварин, пропорційно числу видів у цьому загоні. Наприклад, гризуни - найчисленніший за видами загін серед ссавців, тому від гризунів до людини прийшло найбільше вірусів.
Інші фактори, від яких сильно залежить, чи перестрибне вірус від тварини до людини, це особливості розмноження самого вірусу і чи можуть її переносити комахи. Притому власне фізіологічні особливості тварини тут ролі майже не відіграють. Наприклад, імунна система кажанів дозволяє жити в них безлічі вірусів без серйозних наслідків; однак у тому, що віруси приживаються в людях, імунна система кажанів не винна. Тому, якщо ми хочемо знати, чи не загрожує нам якийсь тваринний вірус, то вивчати потрібно в першу чергу особливості самого вірусу.
З іншого боку, як пише портал Nature, деякі фахівці з такими висновками не дуже згодні. Якщо ми розглядаємо віруси тільки в межах загону, і нехтуємо окремими видами, ми можемо упустити деякі важливі екологічні фактори. Наприклад, окремий вид може бути більш-менш численним, його популяція може бути компактною, а може бути «розмазаною» по великій території, цей вид може боятися людини, а може і не боятися.
Очевидно, що подібні речі повинні впливати на ймовірність передачі вірусу людям. Крім того, структура популяцій тварин і міжпопуляційні взаємини можуть вплинути на генетичні особливості їх вірусів, а значить, і на їх здатність змінити при нагоді господаря. Отже, ймовірно, аналізуючи епідеміологічну загрозу з боку тварин, потрібно оцінювати не тільки видове розмаїття, але ще й екологічні характеристики окремих видів.