Просячи за щось прощення, не забудьте визнати, що це ви в усьому винні - без цього всі ваші зусилля пропадуть втуні.
Багатьом напевно доводилося опинятися в положенні, коли ти намагаєшся за щось вибачитися, а твої вибачення не приймаються. Часто в таких випадках ми схильні звинувачувати того, у кого просимо пробачення - мовляв, людина настільки жорстокосерд і гордий, що наші слова для неї нічого не значать. Але, можливо, вся справа в тому, що ми просто не вміємо вибачатися.
У статті в Negotiation and Conflict Management Research психологи з Університету штату Огайо описують, як слід правильно просити вибачення: вибачається повинен бути 1) засмучений ситуацією і 2) повинен демонструвати каяття, 3) він повинен пояснити, в чому була допущена помилка, 4) повинен прийняти на себе відповідальність за те, що трапилося, 5) запропонувати все виправити і, нарешті, 6) повинен попросити власне вибачення. Якщо людині вдасться з'єднати всі ці шість елементів, то з дуже високою часткою ймовірності її вибачення будуть прийняті.
Однак якщо ви вагаєтеся з якимось вибачливим компонентом або ж у вас просто немає часу на повну, так би мовити, форму, то деякими зі складових частин прохання про прощення можна знехтувати. В експериментах, поставлених Роєм Левицькі (Roy Lewicki) і його колегами, брали участь кілька сотень людей, яким запропонували прочитати набір вибачень, по-різному складених з перерахованих вище елементів у різних кількостях, від одного до шести. Всі формулювання потрібно було оцінити за ефективністю - тобто той, хто їх прочитав, повинен був сказати, наскільки таким вибаченням можна вірити і наскільки вони взагалі схожі на вибачення. В одному випадку учасники експерименту знали, скільки «основних елементів вибачення» міститься в пропонованих формулюваннях, а в іншому варіанті про елементи нікому нічого не говорили, і висловлювання тут оцінювали суто за інтуїцією.
В обох випадках чим повніше було вибачення, тим більше балів воно отримувало, тобто всі шість компонентів в сумі діяли найсильніше. У разі ж неповних форм найбільш дієвими були ті, в яких вибачається визнавав власну відповідальність. Другим за ефективністю елементом стала готовність все виправити. А ось найменш значущим виявилося власне прохання про прощення. В цілому можна сказати, що психологи підтвердили статистикою те, про що багато хто, можливо, і так здогадувався: якщо просити вибачення, не виявляючи бажання виправити ситуацію, та ще при тому говорити іншій людині, що це вона у всьому винна, то такі вибачення навряд чи комусь виявляться потрібні.
Тут, однак, варто підкреслити, що учасники експерименту читали написані прохання про прощення, але не вислуховували їх. Можливо, при поясненні віч-на-віч, коли видно вираз обличчя і чути інтонації в голосі розмовника, можна і за допомогою одного «елемента вибачення» домогтися того, що в письмовому вигляді вимагатиме всіх шести.