Бактерії можуть змусити злоякісну пухлину відступити, але для цього потрібно вибрати правильний вигляд мікроорганізмів.
Це може здаватися дивним, але ще 200 років тому лікарі помітили, що інфекція може зменшити ракову пухлину, а то й зовсім позбавити хворого від раку. Перші ж систематичні дослідження протиракового ефекту бактерій виконав американський хірург-онколог Вільям Колі в 1890-х роках. Помітивши, що перенесена бактеріальна інфекція покращує стан онкохворих, він почав спеціально вводити пацієнтам бактерії стрептококів. Бактерії були живі, і, хоча з раком вдалося домогтися прогресу, хворі вмирали через самі мікроби. Тоді Колі став перед введенням вбивати мікроорганізми нагрівом, і домігся значних успіхів: багато з його пацієнтів, які перебували на останніх стадіях раку, одужували і жили ще багато років. Причому ефект був як у тому випадку, коли бактерій вводили прямо в пухлину, так і тоді, коли їх вводили просто в кров. Швидше за все, проти пухлини спрацьовувала імунна система, роззадорена мікробами, нехай і мертвими.
З часом, однак, про «протиракову вакцину Вільяма Колі» стали забувати - на перший план вийшли радіотерапія і хіміотерапія, та й хірурги навчилися видаляти рак більш ретельно. Але 1999 року про роботи Колі згадали знову, і виявилося, що ефективність його вакцини майже така сама, як у багатьох сучасних протиракових схем лікування. Дослідження на цю тему поновилися.
Однак, спочатку бактеріальна терапія зіткнулася з деякими труднощами. Наприклад, коли хворим вводили внутрішньовенно ослаблених сальмонелл, вони не впливали майже на пухлину. Однак дослідникам з Університету Джона Хопкінса вдалося домогтися помітного успіху, використавши ґрунтовних бактерій Clostridium novyi. Клостридії - анаероби, тобто вважають за краще жити там, де кисню немає або ж дуже мало. Саме це змушує їх в організмі шукати пухлину - адже в раковій пухлині рівень кисню дуже низький. (А низький він через те, що пухлини доводиться обходитися без кровоносних судин, хоча на якомусь етапі розвитку вони все-таки в неї проростають.)
Живі клостридії вбивають пухлину, ймовірно, за допомогою своїх ферментів, а потім використовують залишки ракових клітин як джерело поживних речовин. Коли бактерії вводили в пухлину мозку щурам, тварини виживали з більшою ймовірністю, ніж без бактеріальної терапії. Від щурів дослідники вирішили перейти до собак: по-перше, звичайні собаки відрізняються більшим генетичним розмаїттям, ніж лабораторні лінії гризунів, і в цьому сенсі більше схожі на людину; по-друге, пухлина мозку у собак виникає спонтанно (і тому більш природно), у щурів же її розвиток запускають спеціально для експерименту.
Саурабх Саха (Saurabh Saha) разом з колегами спробував обробити бактеріями 16 онкохворих собак, яким інше лікування вже не допомагало. В результаті у п'яти собак пухлина зупинилася в рості, у шести зменшилася або зовсім зникла. Було вирішено випробувати терапію на людині; добровольцем стала жінка з метастазуючим раком. У метастаз, що проник у плече, ввели клостридії, і, хоча їх кількість становила менше 1% від тієї дози, що вводили собакам, пухлина в плечі почала зменшуватися. Правда, виник непередбачений побічний ефект: рак створював певну підтримку при фізичному навантаженні на плечову кістку, і тому, коли він зник, кістка зламалася і довелося робити операцію, щоб її відремонтувати. Повного лікування домогтися не вдалося, жінка померла від іншого метастазу, однак дієвість бактеріальної терапії раку все ж вдалося підтвердити.
Перед введенням бактерії послаблювали, але не генетичними методами, а нагріванням, і завдяки тому, що бактерії були не мертві, а лише ослаблені, вони могли діяти на ракові клітини своїми ферментами. Але, крім того, вони активували імунну систему, яка разом з бактеріями починала знищувати і пухлину, в якій вони засіли. Анаеробність мікробів, їх прагнення потрапити в безкислородну пухлину робило терапію досить специфічною - в іншому місці в організмі клостридії відчували себе набагато більш незатишно. Однак, незважаючи на специфічність дії і загальну ослабленість мікроорганізмів, додаткові запобіжні заходи проти інфекції все одно робилися: за можливим розвитком інфекції спеціально стежили, а піддослідним псам і єдиному добровольцю-людині давали профілактичні антибіотики.
Звичайно, до повноцінного клінічного застосування бактерій в онкомедицині потрібно буде зробити ще безліч тестів, що доводять ефективність цього «нового старого» методу. Є побоювання, що бактерії не зможуть знайти всі метастази, і, вбивши первинну пухлину, залишать людину вмирати від безлічі вторинних вогнищ хвороби. Так чи інакше, універсальним засобом від раку бактерії навряд чи стануть, але зате вони можуть значно посилити інші види протиракової терапії. Один з варіантів такого комплексного лікування торік запропонували співробітники Медичного коледжу Альберта Ейнштейна, які навантажили бактерій радіозотопами: завдяки ослабленому імунітету мікроби могли накопичуватися саме в пухлині, яку принесена ними радіація поступово вбивала.