Жіночий мозок і чоловічий мозок цілком здатні узгоджувати власну активність з іншими колегами, але роблять вони це кожен по-своєму.
Хоча від уміння співпрацювати і домовлятися з іншими залежить все наше життя, у різних людей це вміння проявляється по-різному і залежить від безлічі речей. Один з головних факторів тут - пол. Наприклад, відомо, що жінки краще кооперуються один з одним, якщо відчувають, що за ними спостерігають інші жінки, а чоловіки краще співпрацюють між собою у великих групах, ніж у маленьких. Водночас двом чоловікам простіше досягти згоди, ніж двом жінкам, але при тому в жіночо-чоловічій парі жінка більш налаштована на співпрацю, ніж її партнер.
Рано чи пізно, звичайно, мало виникнути питання, як такі міжполові психологічні особливості відбиваються на роботі мозку. Подібні дослідження проводилися, однак у них був один методологічний недолік - всі вони виглядали, грубо кажучи, так: людина лежить в апараті для сканування мозку і уявляє собі, що їй потрібно з кимось посотрудничати. Щоб якось наблизити експериментальну ситуацію до реального життя, нейробіологи зі Стенфорда використовували не фМРТ, а спектроскопію в ближній інфрачервоній області - з її допомогою теж можна стежити за активністю мозку, але людина при цьому не зобов'язана лежати і здатна нормально спілкуватися з іншими.
В експерименті брали участь понад двісті людей: їх розбили на пари чоловік-чоловік, жінка-жінка і чоловік-жінка і посадили їх за столи, так, щоб напарники сиділи один навпроти одного - один одного вони бачили, але не могли розмовляти. Перед кожним з них стояв монітор, на якому був гурток, що періодично змінює колір; завдання було в тому, щоб натискати на кнопку, коли гурток перефарбовується, і робити це потрібно одночасно з партнером. Після чергової спроби кожному учаснику експерименту говорили, хто з них натиснув кнопку швидше і наскільки швидше. Загалом кожній парі давали 40 спроб, щоб якомога повніше синхронізувати дії.
Загалом, як пишуть Джозеф Бейкер (Joseph Baker) і його колеги в Scientific Reports, якщо судити за результатами, то чоловічі пари виконували завдання краще, ніж жіночі. Однак важливим виявилося інше: якщо напарники були однієї статі, то мізки обох добре узгоджувалися між собою, і чим більш явною була синхронізація нейронної активності, тим краще був результат. Але при цьому синхронізація була різною у різних статей, тобто, наприклад, у чоловіків узгодження активності відбувалося в одних нейронних контурах, а у жінок - в інших. Так, у жінок у взаємному налаштуванні особливо активну участь брала права скронтальна кора, а у чоловіків - права нижня префронтальна кора.
Що ж до жіночо-чоловічих пар, то з ними спостерігався парадокс: завдання вони виконували майже так само добре, як і чоловічі пари, але злагодженості в роботі мізків у них не було. Звідси можна було б зробити висновок, що в деяких випадках спільну роботу можна виконати і без нейронного налаштування один на одного, проте самі дослідники обумовлюються, що спостерігали не за всім мозком, і що, можливо, при жіночо-чоловічій співпраці узгодження дій відбувається в інших його ділянках.
З іншого боку, було б цікаво повторити подібний експеримент, але вже з іншими завданнями, що вимагають інших форм кооперації. Так чи інакше, головний висновок, який можна зробити: жіночий мозок і чоловічий мозок цілком здатні налаштовуватися на інших, але роблять вони це по-різному.