Наш слух влаштований таким чином, що ритм ми найкраще відчуваємо саме на низьких частотах.
Які музичні традиції ми б не взяли, будь то індонезійський гамелан або сучасна електроніка, в них можна виділити загальну межу - присутність басової лінії, що задає ритм. Універсальність басових ритмів наводить на думку, що тут справа в механізмі сприйняття музики - очевидно, наше вухо найкраще чує ритмічні фігури, якщо вони належать низьким частотам.
Щоб перевірити цю гіпотезу, нейробіологи з канадського Університету Макмастера вибрали 35 добровольців і попросили їх послухати одночасно дві музичні фрази на різних частотах. Але іноді при прослуховуванні звуки на низьких частотах вибивалися з ритму на 50 мілісекунд, а іноді те ж саме відбувалося з високочастотними звуками. Одночасно з прослуховуванням дослідники за допомогою ЕЕГ стежили за активністю мозку добровольців. І виявилося, що мозок реагує сильніше, якщо з ритму вибиваються саме низькочастотні звуки. Тобто ми краще відчуваємо ритмічні помилки, якщо ритм заданий басами.
В іншому варіанті досвіду людину просили барабанити пальцями в ритм музики. У цьому випадку, як пишуть Лорел Трейнор (Laurel J. Trainor) і її колеги в Proceedings of the National Academy of Sciences, вухо краще вловлювало зміни в ритмі, якщо він проходив в низьких частотах, і пальці точніше слідували саме басовому ритмічному малюнку. Що знову ж таки говорить про більшу сприйнятливість нашого вуха (і слухового аналізатора) до ритму саме на низьких частотах. Серед учасників експерименту були ті, які ніколи не займалися музикою спеціально - мабуть, підвищена чутливість до басового ритму є універсальна властивість нашого слуху, і виконавська практика тут ні при чому.
Тож відповідь на запитання «чому для ритму використовують баси» звучить так: тому що людське вухо найкраще відчуває низькочастотний ритм. Звичайно, у всіх музичних традиціях можна знайти приклади, коли ритм формують високочастотні звучання, проте основне ритмічне почуття орієнтоване, мабуть, все-таки на низькі частоти. Які саме анатомічні та нейрофізіологічні особливості лежать в основі цього феномену, ще належить з'ясувати. Автори роботи вважають, що тут вся справа в особливостях будови равлика внутрішнього вуха, однак, зрозуміло, не варто скидати з рахунку і можливий внесок вищих коркових центрів, що відповідають за слух.