Друзі людини після його смерті починають більше спілкуватися між собою - принаймні, в соціальній мережі.
Соціальні мережі - це не тільки місце для спілкування, це ще й потужний дослідницький інструмент у сфері соціальної психології. За допомогою того ж Фейсбуку можна точно проаналізувати деякі особливості нашої соціальної поведінки, про які раніше можна було тільки відверто міркувати. Наприклад, вважається, що втрати згуртовують, що смерть спільних друзів і взагалі близьких людей змушує з великою увагою ставитися до тих, хто ще залишився з нами. З іншого боку, можна припустити і протилежне - що смерть послаблює соціальні зв'язки. Вільям
Хоббс (William Hobbs) з Північно-Західного університету і Мойра Бурке (Moira Burke) зібрали велику анонімну статистику, що стосується більш ніж сорока п'яти тисяч дружніх фейсбук-спільнот: в деяких з них хтось нещодавно помер, в деяких - ні. Щоб зрозуміти, що сталося з соціальними зв'язками в тому чи іншому дружньому гуртку, дослідники вважали пости, коментарі під постами і фото-теги, які люди залишали на сторінках один одного.
У кожного померлого визначали коло найближчих друзів, які взаємодіяли з ним як мінімум один раз за півроку, після чого аналізували, що змінилося в тому, як ці близькі друзі спілкуються з різними іншими людьми: з такими ж, як і вони, друзями, з просто знайомими померлого (які спілкувалися з ним менше разу за півроку) і з повністю незнайомими, у яких з небіжчиком ніяких соціальних зв'язків не було.
У статті в Nature Human Behavior йдеться, що протягом місяця після смерті людини його близькі друзі спілкувалися один з одним на 30%, а з просто знайомими - на 15% активніше, ніж зазвичай; контакти ж з незнайомцями залишалися без змін. За наступний рік спілкування зменшувало в інтенсивності, з друзями і з просто знайомими різною мірою, але навіть через два роки люди з дружніх гуртків «зі смертю» спілкувалися один з одним на 3% більше, ніж ті, у кого ніхто не вмирав.
При цьому цікаво, що смерть була смерті ворожнеча. Найсильніше людей зближували смерті від онкозахворювань і якихось ненавмисних нещасних випадків, а от якщо людина вчинила самогубство, або ж померла від ускладнень після венеричної хвороби, або ж від проблем з печінкою, що виникли через зловживання алкоголем, то в такому випадку його друзі контактували один з одним поменше. Але, так чи інакше, інтенсивність спілкування не опускалася нижче тієї позначки, на якій вона була до смерті спільного друга, а якщо трагедія траплялася в колі 20-24-річних, то вони після неї спілкувалися навіть активніше, ніж до.
Водночас, як пише портал Science, до роботи є низка методологічних питань. Наприклад, тут брали до уваги тільки саму подію комунікації - те, що людина комусь щось писала. Однак що саме він написав? Чи були це слова підтримки, або ж людина сама скаржилася на те, що їй від чужої смерті погано і страшно? Можливо, тут варто було б звернути увагу на зміст повідомлень, щоб краще зрозуміти, що саме відбувалося між людьми. З іншого боку, було б цікаво виконати таке ж дослідження, але щодо користувачів інших країн та інших соцмереж.
Нарешті, було б непогано перевірити, як онлайн-спілкування співвідноситься з офлайн-спілкуванням (хоча ми і говорили, що вивчати соціальну поведінку онлайн часом набагато простіше, ніж, так би мовити, наживо). Один зі співавторів роботи, Вільям Хоббс вважає, що підтримка друга у Фейсбуці абсолютно точно пов'язана з поведінкою в офлайні, проте зв'язок цей може проявлятися по-різному: соцмережа може посилити підтримку в «реалі», а може, навпаки, повністю замінити живе спілкування. Однак якщо врахувати, що побачити далекого друга своїми очима далеко не завжди можливо, соціальна мережа залишається єдиним місцем, де можна висловити йому підтримку у важку хвилину.