У людей з аутистичними розладами можна поліпшити соціальні навички за допомогою гормону вазопресину - правда, поки незрозуміло, як саме він при цьому діє.
Людям з аутизмом - точніше, з розладами аутистичного спектру - непросто освоїтися в суспільстві: їм важко спілкуватися зі звичайними людьми, звичайним людям важко спілкуватися з ними.
Але вміння спілкуватися, вміння будувати соціальні зв'язки, реагувати на соціальні сигнали залежить від безлічі факторів, у тому числі і від гормонів з нейромедіаторами. Про один із соціальних гормонів-нейромедіаторів ми чуємо часто - це окситоцин, який часто називають гормоном любові (хоча діяти він може абсолютно по-різному).
У окситоцина є «брат» - хімічно схожий з ним вазопресин, або антидіуретичний гормон. Він регулює кількість води в організмі, керуючи нирками і кровоносними судинами; але, крім того, він регулює соціальну поведінку. Вплив на поведінку у вазопресина спостерігають як у тварин, так і у людей.
Дослідники з фармацевтичної компанії F. Hoffmann-La Roche і Стенфордського університету вирішили використовувати вазопресин для лікування людей з аутизмом. Співробітники F. Hoffmann-La Roche вводили більш ніж 220 дорослим чоловікам з розладами аутистичного спектру препарат, що блокує рецептори до вазопресину. Препарат давали щодня протягом 12 тижня; учасників експерименту, у яких аутизм був середньої і сильної тяжкості, розділили на чотири групи: у трьох групах препарат вводили в різних дозах, у четвертій отримували плацебо.
У статті в Science Translational Medicine йдеться, що ті, хто отримував блокатор вазопресинових рецепторів у дозах вище, до кінця експерименту стали більш соціальними і більш самостійними в повсякденному житті, ніж ті, хто отримував плацебо або отримував найменшу дозу препарату.
Правда, тут потрібно уточнити, що «ступінь соціальності» оцінюють за різними шкалами, і в даному випадку поліпшення було помітно за однією такою шкалою - а ось за іншою, яку зазвичай і використовують при роботі з людьми з аутизмом, поліпшень не було.
Інакше надійшли дослідники зі Стенфорда: вони протягом чотирьох тижнів давали вдихати носом вазопресиновий спрей сімнадцяти дітям 6-12 років; ще тринадцять отримували плацебо. Ті та інші проходили тести на різні соціальні навички: потрібно було або просто відрізнити обличчя однієї людини від імені іншої людини, або ж зрозуміти по обличчю чиєсь емоційний (або взагалі психічний) стан.
Ті, кому давали вазопресиновий спрей, справлялися з тестом краще, і поліпшення бачили не тільки самі експериментатори, а й батьки дітей. Ці результати також були опубліковані в Science Translational Medicine.
Проблема в тому, що обидва методи протилежні по суті: в одному випадку вазопресину не дають взаємодіяти з його рецепторами, в іншому людині дають надлишок вазопресину, який повинен сісти на свої ж рецептори, яких у цьому варіанті задіяно теж у надлишку. Але і в тому, і в іншому випадку має місце ослаблення деяких симптомів аутизму.
Очевидно, тут варто скоріше з'ясувати конкретний фізіологічний механізм того, що відбувається. Втім, не будемо забувати, що гормони і нейромедіатори нерідко підносять сюрпризи: адже і «гормон щастя» серотонін здатний викликати не тільки щастя, а й депресію - залежно від того, на які нейрони він подіяв.
За матеріалами The Scientist.