Думаючи про майбутнє, папуги какаду намагаються не втрачати знаряддя праці, за допомогою яких вони діставали важкодоступне частування.
Одна з ознак високого інтелекту - використання знарядь праці. Колись давно вважалося, що використовувати їх може тільки людина, потім виявилося, що таке ж вміння є у людиноподібних мавп. Після мавп настала черга птахів - з'ясувалося, що вони теж здатні використовувати різні предмети, щоб досягти якоїсь мети.
Найчастіше тварини використовують знаряддя праці, щоб дістати їжу, до якої просто так не дотягнешся. Тут є кілька, скажімо так, рівнів складності: можна просто користуватися чимось готовим, наприклад знайденою гілочкою, а можна якось змінювати знаряддя, робити його більш придатним для того завдання, яке потрібно виконати.
Ту ж гілочку можна, наприклад, зігнути в гачок, видалити з неї заважаючі сучки і нерівності. Тут мова йде майже про виготовлення знарядь праці, і на це здатні вже не дуже багато. Серед птахів найбільш характерні приклади «користувачів і виробників» - новокаледонські ворони і какаду Гоффіна. Останні
взагалі демонструють дивовижну розумову пластичність щодо гармат праці - як пишуть у своїй статті в Animal Behaviour дослідники з Віденського ветеринарного університету, какаду здатні планувати свої дії і зберігати знаряддя праці на майбутнє.
Еліс Ауерсперг (Alice Auersperg) і її колеги, які давно займаються когнітивними здібностями какаду, поставили наступний експеримент: папугам пропонували дістати горіх з прозорої скриньки з отвором, причому в одних випадках горіх можна було дістати і так, в інших же випадках його клали на високу підставку, і щоб дістатися до нього, потрібно було використовувати паличку. Іноді горіх ще й засовували в спеціальну капсулу, що додатково ускладнювало завдання. Суть же досвіду була в тому, що паличка була тільки одна: якщо папуга її роняв, то деякі горіхи - ті, що перебували на високій підставці - він вже дістати не міг.
Какаду швидко розуміли, що до чого, і намагалися не упускати своє знаряддя праці. Якщо папуга починав з горіха, до якого потрібно було тягнутися паличкою, то він краще утримував паличку, ніж коли першим частуванням був «простий» горіх, до якого можна було дотягнутися дзьобом - іншими словами, початковий досвід підказував папугам, чого чекати надалі. Але навіть якщо після «важкого» горіха йшли «прості» горіхи, какаду все одно утримували знаряддя праці при собі.
Цікаво, що, маючи справу з «простими» горіхами, папуги тримали паличку досить недбало - багато хто просто затискав її в кігтях, одночасно намагаючись дістати горіх дзьобом; в цьому випадку ризик того, що паличка впаде і загубиться, був порівняно великий. Якщо ж папуги працювали з «важкими» горіхами, то до знаряддя праці вони ставилися більш уважно: так, коли горіх був у капсулі, то, спихнувши його паличкою з підставки, какаду засовував паличку в отвір у сусідній скриньці, заодно притримуючи знаряддя праці лапою - надійно зафіксувавши таким чином паличку, він вже спокійно займався горіхом.
Папугам ускладнювали завдання й іншими способами: наприклад, отвір в ящику з частуванням закривали якимось предметом, і птахам потрібно було спочатку цей предмет якось прибрати або обійти, як і раніше не упускаючи знаряддя праці. Какаду пристосовувалися до ситуації з дивовижною пластичністю - якщо завдання вимагало змінити звичну послідовність дій, вони починали діяти по-іншому. Більше
того, різні птахи маніпулювали знаряддям праці по-різному, наприклад, хтось стискав паличку в кігтях, а хтось притискав її до поверхні. За словами авторів роботи, така варіабельність поведінки відрізняє какаду Гоффіна від тих же новокаледонських воронів: у воронів дії більш уніфіковані, а значить, їх когнітивні вміння щодо знарядь праці є вродженими властивостями більшою мірою, ніж у папуг.