Мишачий норовірус виконує в кишечнику почасти ту ж роботу, якою зазвичай зайняті бактерії: він регулює роботу місцевих імунних клітин і захищає кишківник від запалення.
Ми вже звикли до того, що без шлунково-кишкових бактерій нам і кроку не ступити: вони не тільки допомагають нам перетравлювати їжу, а й впливають на обмін речовин в цілому, і активно співпрацюють з імунітетом, допомагаючи організму захиститися від інфекцій і запобігаючи аутоімунним захворюванням. Так, минулого року в Nature була опублікована стаття дослідників з Медичної школи Гарвардського університету, в якій вони описували, як кишкова мікрофлора стимулює різноманітність антитіл, синтезованих В-лімфоцитами. А до цього біологи з Університету Пенсільванії повідомили на сторінках журналу Immunity, що кишкові бактерії необхідні, щоб відбити вірусну атаку, навіть якщо вірус проник не через кишечник, а через дихальні шляхи. Без кишкової мікрофлори наш імунітет набагато слабше реагує на вірусну інфекцію.
Але, як виявилося, не тільки бактерії-сімбіонти важливі для організму, а й самі віруси. Кен Кедвелл (Ken Cadwell) і його колеги з Інституту Скирбола при Нью-Йоркському університеті з'ясували, що мишачий норовірус (MNV) може компенсувати тваринам відсутність шлунково-кишкової бактеріальної мікрофлори. Миші, у яких з кишечника виганяли бактерій, ставали чутливими до інфекцій, у них починалося запалення, що пошкоджувало епітеліальні клітини кишківника. Відбувалося так через те, що зникав головний «партнер» імунітету - бактеріальні симбіонти, імунні налаштування збивалися і захисні механізми починали працювати неефективно і небезпечно для здорових тканин. Однак варто було ввести мишам вірус, як кишкові лімфоцити приходили в норму, переставали без кінця провокувати запалення, і сам кишечник заліковував пошкодження. Дослідникам також вдалося почасти розшифрувати молекулярний механізм ефекту, з'ясувавши, які рецептори на імунних клітинах важливі для лікувальної взаємодії з норовірусом. Результати роботи опубліковані в Nature, коротко про них пише портал The Scientist.
Все це виглядають тим дивніше, що нинішні віруси, принаймні, у ссавців, вважаються шкідливими (або, в кращому випадку, умовно-нейтральними). І, наприклад, людський норовірус зазвичай (але не завжди) викликає гастроентерит, використовуючи людину, щоб розмножитися в її клітинах і покинути господарський організм. Однак його мишачий «кузен» ніяких болючих симптомів не викликає, і може сидіти в тварині досить довго, чи не все життя, не завдаючи ніякої очевидної шкоди.
Надалі, звичайно, належить з'ясувати детальніше, як вірус підтримує нормальне функціонування імунітету в кишечнику. Але набагато більш цікавим видається питання, чи немає і у людини таких вірусів-помічників? Відповісти на нього буде важко: якщо бактеріальний склад кишкової мікрофлори ми собі більш-менш уявляємо, то щодо вірусів, які більш-менш постійно живуть в наших клітинах, такого сказати не можна. Тобто багато з них відомі, але повної картини немає. Вірусний геном занадто малий, і вони при тому можуть сильно відрізнятися один від одного, так що буває важко сказати з упевненістю, що якийсь шматок ДНК в клітці належить саме вірусу. Але, можливо, після цієї роботи дослідження кишкового вірому (сукупності вірусів) підуть активніше - адже може бути так, що ми навіть не уявляємо, яку користь нам приносять домашні віруси.