Шанси бути укушеним залежать від психологічних властивостей людини.
Дослідники з Ліверпульського університету засумнівалися в офіційній статистиці собачих укусів, яку ведуть органи охорони здоров'я Великобританії, і вирішили самі порахувати, як часто собаки кусають людей, а заодно дізнатися, кого кусають частіше.
Для цього вони опитали майже 700 осіб з одного невеликого містечка в графстві Чешир: у них запитували, коли їх востаннє кусав пес, чи зверталися вони за медичною допомогою, як вони взагалі ставляться до собак тощо; крім того, їм ставили серію запитань, за допомогою яких можна було оцінити деякі важливі особистісні параметри.
Дійсно, виявилося, що собаки кусають людей приблизно в 2,5 рази частіше, ніж стверджує статистика - втім, це все-таки турбота британських адміністративних органів. Набагато цікавіше виявилося те, кого кусають частіше, а кого рідше. Чоловіків кусають майже вдвічі частіше, ніж жінок. На дітей і підлітків до 16 років припадає 44% випадків. Укуси незнайомих собак траплялися в 55% випадків, тобто незнайомі кусають частіше знайомих.
І найцікавіше, як говориться в Journal of Epidemiology and Community Health, було пов'язано з особистісними характеристиками. Людей тривожних, дратівливих, які перебувають у депресії, одним словом, емоційно нестабільних кусали частіше, причому кореляція дуже добре проглядалася: чим тривожніше, депресивніше і т. д. була людина, тим більшою була ймовірність того, що її вкусили.
Пояснень автори роботи не пропонують, але можна припустити, що чоловіки, так само як і підлітки, часто поводяться з тваринами більш різко, провокуючи відповідну реакцію. Висока частота «незнайомих» укусів тим більше очевидна: зі знайомим псом ви і так знаєте, як поводитися один з одним.
Що ж до емоційно нестабільних людей, то можна припустити, що будучи зайняті своїми переживаннями, вони мало звертають уваги на навколишній світ, і, підкоряючись власним нестабільним емоціям, знову ж таки провокують собак на симетричну реакцію.
Звичайно, тут можна припустити, що людина стала депресивною і тривожною після собачого укусу. Але тут потрібно врахувати, що багатьох людей, які брали участь в опитуванні, кусали досить давно, і якщо з тих пір депресія від укусу у них так і не пройшла, то доводиться визнати, що вона у них, ймовірно, була і раніше.
Ну і, звичайно, варто відзначити, що подібне дослідження добре б провести в інших країнах - щоб дізнатися, як впливають культурні особливості на взаємини з собаками. А також добре б включити сюди й інших домашніх тварин: хто знає, яка захоплююча статистика відкриється нам, коли ми проаналізуємо напади на нас з боку хвилястих папужок.