Люди і машинні алгоритми пророкують рецидивістів з однаковою точністю.
Коли мова заходить про те, відпустити злочинця під заставу, звільнити ув'язненого достроково або залишити досиджувати свій термін, на допомогу суддям часто приходять спеціальні прогностичні програми. Ці програми оцінюють, чого чекати від людини, судячи з того, як вона поводилася раніше, що зробила, в якій родині зростав тощо. Вважається, що машинний алгоритм спрацює тут краще, ніж живий суддя, у якого є свої упередження, свої симпатії, який не може все врахувати і тому з більшою ймовірністю може помилитися.
Дослідники з Дартмутського коледжу вирішили перевірити, чи дійсно комп'ютерний алгоритм пророкує поведінку рецидивістів краще, ніж людина. Для порівняння взяли програму COMPAS, яка розраховує ймовірність того, що злочинець протягом двох років після звільнення знову зробить щось кримінальне. COMPAS використовує певні шість параметрів, але які це параметри і як саме програма їх оцінює, розробники алгоритму тримають у секреті.
З програмою змагалися 400 осіб, яких набрали за оголошенням в інтернеті і які у своєму житті з кримінальною криміналістикою жодного разу або майже жодного разу не стикалися. Їх розбили на групи по двадцять чоловік, і кожній групі дали на вивчення особисті справи п'ятдесяти підсудних - тобто в сумі кількість кримінальних справа дорівнювала тисячі. Ту ж тисячу повинен був проаналізувати і комп'ютер.
У статті в Science Advances сказано, що і алгоритм, і живі учасники експерименту оцінили злочинців з однаковою точністю приблизно 65% - тобто 65% випадків у підсудному абсолютно правильно підозрювали рецидивіста. І тут важлива не стільки цифра сама по собі, скільки те, що програма передбачала поведінку не краще звичайних людей - в цьому сенсі комп'ютер працював цілком по-людськи.
Тут потрібно зауважити, що подібні програми в деяких країнах використовуються не рік і не два. Цілком зрозуміло, чому вони користуються відомою популярністю: якщо попросити нас вибрати, чому ми довіряємо більше - дорогому софту, розробленому в спеціальній фірмі спеціальними розробниками, або двадцяти стороннім людям з інтернету - то ми, очевидно, виберемо софт.
Проблема, однак, у тому, що програми пишуть люди, переносячи в алгоритм похибки власного мислення. Ніхто не сперечається, що в деяких випадках комп'ютер працює краще людини, але, ймовірно, тільки не в прогнозуванні поведінки окремо взятого злочинця.
Автори роботи взагалі сумніваються в тому, що тут потрібні комп'ютерні методи: вони самі написали ще кілька алгоритмів, які передбачали рецидивістів за різними ознаками, числом від двох до семи, і всі ці алгоритми працювали анітрохи не точніше живих людей. І можливо, що якби програми змагалися не зі звичайними людьми з боку, а з поліцейськими або, наприклад, працівниками соцслужб, то «людська збірна» могла б навіть і виграти з помітним відривом.
Ми вже якось писали про те, що комп'ютерні програми переймають наші культурні стереотипи: так, лінгвістичні роботи цілком можуть «заразитися» расизмом, сексизмом і ейджизмом. Той штучний інтелект, який ми можемо конструювати зараз, часом виглядає просто продовженням людського інтелекту, нехай працюючим набагато швидше, але не позбавленим специфічних людських перекосів.
Ймовірно, і в передбаченні злочинів сталося щось схоже. Висновок звідси досить банальний: комп'ютер потрібен там, де він дійсно може зробити роботу краще людини. Зокрема, в тому, що стосується криміналістики, як вважають деякі фахівці, алгоритми потрібно використовувати не для передбачень індивідуальної поведінки, а для оцінки ситуації в цілому, для того, щоб зрозуміти, які злочини в суспільстві вийдуть на перший план в найближчому майбутньому.
За матеріалами ScienceNews.