Злоякісні пухлини розселяються по тілу не стільки через особливі метастазні мутації, скільки через ослаблення імунітету.
Злоякісні пухлини виникають завдяки мутаціям, через які клітини починають безконтрольно ділитися. Потім у них з'являються інші мутації, що забезпечують стійкість до ліків. Таких дефектів у ДНК може бути не один, і не два, і не десять: нещодавно ми писали про те, як дослідники з Медичного центру Чиказького університету та Геномного інституту в Пекіні нарахували близько 100 000 мутацій в пухлині розміром 3,5 см в діаметрі.
З іншого боку, не всі генетичні зміни, що відбуваються в ракових клітинах, однаково важливі; деякі з них нічого не дають пухлини, але зате можуть стати в нагоді потім, коли умови зміняться (наприклад, якщо одна терапевтична схема прийде на зміну іншій).
Одна з найвідоміших і найбільш неприємних особливостей раку - це його здатність до метастазування: деякі злоякісні клітини залишають первинну пухлину і відправляються блукати по організму, щоб сформувати десь вторинний осередок хвороби. Поведінка метастазних клітин - одна з найбільш «гарячих точок» у сучасній біології та медицині, ми чи не щодня дізнаємося щось нове, наприклад, про те, як рак вибирає місце для вторинної пухлини, як його клітини подорожують іншими тканинами тощо.
Однак про те, що саме змушує рак розсилати своїх агентів на сусідні «території», досі відомо було мало. Логічно було б припустити, що і здатність до метастазування у пухлинних клітин з'являється в результаті якихось спеціальних мутацій.
Жером Галон (Jerome Galon) і його колеги з інституту INSERM та інших європейських науково-дослідних центрів проаналізували генетичну активність в пухлинних зразках, узятих у 800 пацієнтів з колоректальним раком. Мета була в тому, щоб знайти особливі молекулярно-генетичні фактори, які сприяли б метастатичному поширенню злоякісних пухлин.
Серед хворих, чиї клітини були взяті для аналізу, були як ті, у кого рак поводився більш-менш смирно, так і ті, у кого почали з'являтися вторинні вогнища - однак, як пишуть автори роботи в Science Translational Medicine, ніяких мутацій, які можна було б однозначно пов'язати з метастазною активністю, виявити не вдалося.
Зате відмінності були в активності деяких генів, зокрема, тих, що регулюють синтез білка, ендоцитоз і деякі інші клітинні та імунні процеси. (Про всяк випадок зауважимо, що зміни в активності генів можуть відбуватися без мутаційних поправок в ДНК, а просто під дією молекулярних, біохімічних, фізіологічних механізмів - зрештою, наші гени без всяких мутацій вміють по-різному працювати вранці і ввечері, в молодості і в старості, і т. д.)
Також вдалося зауважити, що в метастатичних пухлинних зразках було порівняно мало імунних цитотоксичних Т-лімфоцитів, чиє завдання - знищувати ракові клітини. Таких Т-лімфоцитів також було мало у тих хворих, у яких вторинних пухлин ще не було, але блукаючі злоякісні клітини в крові вже з'явилися. Зв'язок між поширенням пухлини і активністю Т-клітин вдалося показати в дослідах на тварин: у мишей зі зниженим рівнем імунних «убивць» рак розселявся по організму швидше.
Загалом висновок можна зробити такий: у пухлини спочатку є молекулярно-генетичні інструменти, які дозволяють їй колонізувати нові території, але до пори до часу вона не може собі такого дозволити - через протираковий імунний захист. Однак, як тільки імунітет ослабне, злоякісні клітини відправляються в мандрівку.
З практичної точки зору це означає, що для запобігання метастазам потрібно не шукати нові ліки, які працювали б проти особливих метастазних мутацій (таких особливих мутацій, як з'ясовується, просто немає), а стимулювати імунну систему, зокрема, цитотоксичні Т-кілери. Вважається, що імунотерапія в онкології в принципі може бути набагато ефективнішою, ніж інші методи лікування, однак у самих пухлин є цілий ряд трюків, які дозволяє їм сховатися від уваги імунної системи, і завдання тих, хто займається онкологічними проблемами, полягає якраз в тому, щоб допомогти імунітету побачити внутрішнього ворога.
За матеріалами The Scientist.