Фізики, які переїжджають з країни в країну, домагаються в науці великого успіху - аж до Нобелівської премії.
Сучасні дослідники часто багато разів змінюють місце роботи, подорожуючи від лабораторії до лабораторії. Вважається, що така мобільність науці тільки допомагає, адже при цьому колишні зв'язки не обов'язково рвуться, і в результаті фізик, або біолог, або математик виявляються включені в цілу мережу, яка допомагає вирішувати різні наукові завдання. Та й ідеї для завдань краще приходять саме в мандрах і живому спілкуванні з колегами по всьому світу.
Але «вважається» - це для науки недостатньо, наука - це рахунок і міра. Олександр Петерсен (Alexander Petersen) з Каліфорнійського університету в Мерседі вирішив точно оцінити, наскільки виграють дослідники від своєї мобільності. Він проаналізував наукову діяльність понад 26 тис. фізиків у період з 1980 по 2009 рр., порівнюючи, чиї статті більше цитуються. Виявилося, що роботи мобільних дослідників цитують на 17% активніше. Також у тих, хто їздив з країни в країну, були не тільки більш великі контакти в науці, вони не тільки частіше співпрацювали з іншими дослідниками, але вони також займалися більш широким спектром наукових тем.
Однак переміщення між країнами і лабораторіями можуть виглядати по-різному; хтось, наприклад, може їздити все життя, а хтось, раз виїхавши в іншу країну в молодості, потім вже нікуди по роботі не їздить. У статті в Journal of the Royal Society Interface описано різні варіанти мобільності, і все одно в гіршому становищі за цитованістю виявляються ті, хто ніколи не їздив попрацювати в інше місце.
У багатьох випадках (в 11%) «зміна декорацій» йшла на користь не стільки завдяки появі нових зв'язків, скільки завдяки розриву старих - грубо кажучи, дослідник йшов з колективу, де вже ніяких нових ідей і ніякої науки бути не могло. У зв'язку з цим у роботі є ще одне важливе уточнення: мобільність впливає на успіх дослідника особливо сильно в тому випадку, якщо він або вона працює, скажімо так, в інститутах середньої руки. Тобто якщо людина працює у великих, потужних наукових центрах, то вона може дозволити собі посидіти на місці. З іншого боку, для «сидячих» дослідників мобільність їхніх колег теж йде на користь - вони ж приїжджають до них зі своїми ідеями.
Втім, до цитування як до показника успіху в науці може бути різне ставлення, в тому числі і серед самих наукових працівників. Але навіть якщо взяти такий зрозумілий критерій, як Нобелівська премія, то і тут статистика говорить сама за себе: серед фізиків, які отримали Нобелівську премію в період з 1901 по 2016, близько чверті (точніше, 23%) отримали її за дослідження, які вони виконали за межами країни походження. Якщо врахувати, наскільки багато нобелівських відкриття в тому чи іншому вигляді увійшли в нашу повсякденність, то легко можна зрозуміти, що якщо ми як і раніше хочемо насолоджуватися плодами науково-технічного прогресу, то наука повинна жити поверх будь-яких кордонів.
За матеріалами Nature.