Робоча пам'ять найкраще працює з тією інформацією, яка стосується нас самих.
Як би ми не були захоплені розмовою, якщо ми звідкись з боку почуємо своє ім'я, ми обов'язково відреагуємо - голова автоматично смикнеться в той бік, звідки ми його чули. Звичайно, є люди, які здатні проігнорувати власне ім'я, але для цього потрібна велика внутрішня дисципліна. Так чи інакше, всередині все одно народжується у відповідь якийсь імпульс, навіть якщо ми нічим його не видали. І це стосується не тільки імені - на фотографіях ми теж відразу шукаємо самих себе (зрозуміло, якщо знаємо, що ми там є).
Дослідники з Університету Дьюка і Південно-Західного університету в Чунцині вважають, що тут вся справа у вроджених налаштуваннях нашої робочої пам'яті. Нагадаємо, що робочою пам'яттю називають ту, в якій зберігається інформація, необхідна нам прямо зараз - у цьому сенсі її можна частково порівняти з кеш-пам'яттю комп'ютерного процесора. Щоб порахувати, скільки буде два плюс три, обидва числа завантажуються саме в робочу пам'ять, і в ній же зберігаються слова, які ми збираємося вимовити через мить. Робоча пам'ять не дуже об'ємна, вона утримує всього кілька одиниць інформації. І, як показали експерименти, деяку інформацію робоча пам'ять «любить» більше.
Експерименти полягали в наступному: людина повинна була запам'ятати відповідність між кольорами і поняттями «друг», «сторонній» і «я сам». Наприклад, синій колір був «друг», зелений - «сторонній», фіолетовий - «я». Потім на екрані в різних місцях одночасно з'являлися дві точки (наприклад, зелена і фіолетова). Вони швидко зникали, і через п'ять секунд на екрані з'являлася чорна точка. І тепер потрібно було сказати, чи з'явилася чорна точка на місці однієї з попередніх, і якщо так, то на місці який саме. Щоб правильно відповісти, потрібно було зберегти інформацію про попередні точки в робочій пам'яті.
У статті в Psychological Science сказано, що учасники дослідження найкраще запам'ятовували переважно свою точку - тобто точку, асоційовану з поняттям «я сам». Вони швидше визначали положення чорної точки, якщо вона виникала на місці «свого» кольору, але не на місці кольору «друга» або «стороннього». Те, що «своє» місце на екрані людина згадує швидше, означає, інформація про «своє» місце в пріоритеті. І хоча мова йшла не про власне ім'я, а лише про розташування точки, чий колір довільно був пов'язаний з власною особистістю, цього все одно було достатньо, щоб поставити інформацію про крапку на перше місце.
В іншому варіанті експерименту точки «свого» кольору з'являлися вдвічі рідше, ніж точки «друга» і «стороннього». Але і в такому випадку пам'ять краще спрацьовувала на «свою» точку, хоча щоб виконати тест з хорошим результатом, розумніше було б ретельніше запам'ятовувати якусь з інших точок. Тобто, мабуть, робоча пам'ять спочатку налаштована на те, щоб в першу чергу звертати увагу на інформацію про саму людину, хоча з боку це і може здатися якимось жахливим егоцентризмом.