До кінця життя кількість білої речовини в мозку зменшується настільки, що мозок за обсягом робиться як у семирічної дитини.
Наше тіло змінюється з віком: спочатку ми ростемо, але потім з якогось моменту деякі органи починають зменшуватися, деградувати - як, наприклад, м'язи. Особливо такі вікові зміни помітні в мозку: дослідники зі Стенфорда США спробували оцінити різницю в його обсязі протягом життя людини, і виявилося, що після досягнення максимуму у віці близько 40 років мозок починає з'їжуватися, і до кінця життя його розмір робиться таким же, як у семирічної дитини.
Об'єм мозку оцінювали за білою речовиною, яка, як відомо, являє собою аксонні відростки нервових клітин, обернуті в безліч шарів мієліну (хоча до складу білої речовини можуть входити й інші клітини, не тільки ті, що формують мієлин). За аксонами інформаційні імпульси переганяються з однієї нейронної структури в іншу і з однієї області мозку в іншу, а мієлінізація покращує роботу нервових волокон, так що білу речовину можна - з певною натяжкою, зрозуміло - порівняти з комп'ютерними шинами. Стан мозку можна оцінювати по тому, як у ньому йдуть справи з мієлінізацією. Наприклад, тяжкі психоневрологічні хвороби, на зразок шизофренії та аутизму, супроводжуються помітними аномаліями в білій речовині. Це могло б стати хорошим критерієм у діагностиці такого роду хвороб, однак для того, щоб розпізнати патологію, потрібно знати, як виглядає норма.
Авів Мезер (Aviv A. Mezer) і його колеги зробили МРТ-знімки мозку у більш ніж сотні людей у віці від 7 до 85 років. Нейробіологи порівнювали у людей не весь мозок в цілому, а 24 області всередині нього, тобто ділянка номер 1 порівнювалася за білою речовиною з такими ж ділянками номер 1 в мізках іншого віку. Динаміка білої речовини, як пишуть автори роботи в статті в Nature Communications, виявилася досить складною, в одних ділянках кількість білої речовини змінювалася так, в інших - інакше, але в цілому для всіх розглянутих зон можна було виділити кілька закономірностей. Всі вони «стартували» і «фінішували» приблизно з однією і тією ж кількістю білої речовини, максимум якої припадав на вік від 30 до 50 років.
Однак, повторимо, зміни в кожній окремій ділянці мозку відрізнялися від того, як це відбувалося у його сусідів. Наприклад, області, що відповідають за контроль рухів, змінювалися протягом життя відносно слабо (однак дугоподібний, або дзвіноподібний характер змін був той же). А ось області, що відповідали за навчання, нарощували білу речовину досить швидко, але так само швидко її і втрачали. Знову ж таки, ділянки вищих когнітивних функцій піддавалися більшій деградації, тобто втрачали більше білої речовини, але і більше купували її на перших порах.
Звичайно, такі зміни потрібно ще зіставити зі змінами в самій психіці, зі змінами в здібностях до навчання і т. д., а заодно з тим, як навчання зі свого боку впливає на динаміку білої речовини. Однак практичний потенціал таких досліджень цілком очевидний: якщо знати, як має виглядати біла речовина у підлітка, то за допомогою МРТ можна буде вчасно звернути увагу на ті чи інші проблеми в навчанні ще до того, як вони проявляться в школі. Або, наприклад, у хворого на розсіяний склероз, при якому імунні клітини пошкоджують мієлінову оболонку нервових клітин, можна будить точно оцінювати ступінь розвитку хвороби, порівнюючи мозок пацієнта з еталонним здоровим мозком (не забуваючи, зрозуміло, при цьому про індивідуальні відмінності).