Вирішення моральних проблем принаймні частково залежить від нейрохімічних параметрів мозку: залежно від того, скільки у нас в даний момент є нейромедіаторів, ми виявляємося більшими або меншими альтруїстами.
Нервові імпульси передаються від нейрона до нейрона за допомогою нейромедіаторів, так що не дивно, що ці речовини впливають на наші емоції і поведінку. Наприклад, відомо, що серотонін діє як заспокійливе, допомагаючи поводитися більш доброзичливо, «соціально орієнтовано», тоді як дофамін, навпаки, провокує на агресію, і його рівень, зокрема, буває помітно підвищений у людей з психопатичними розладами.
Але чи нейромедіатори можуть впливати на більш високі, «більш людські» феномени психічного життя - наприклад, чи можуть вони впливати на моральні уявлення? У деяких роботах робилися спроби виміряти моральний ефект нейромедіаторів, проте всякий раз дослідники натикалися на звичайну проблему: якщо у людини запитати, наприклад, чи готовий вона пожертвувати власним життям заради порятунку іншої, то її відповідь може відрізнятися від її ж поведінки, опинися вона в такій ситуації насправді.
Обійти цю суперечність між теоретичною і практичною поведінкою спробували нейробіологи з Оксфорда та Університетського коледжу Лондона. Учасники експерименту повинні були вирішити, кому дістанеться порція м'яких електричних розрядів - їм самим або комусь іншому. Декому пропонували гроші за те, що струмом будуть бити їх самих, іншим теж пропонували гроші, але за те, щоб струмом вдарило іншу людину. Величина винагороди і кількість ударів струмом варіювала від питання до питання, і таких питань була ціла серія. Якась із «ділових пропозицій», обрана довільно, набувала чинності, тобто або сама людина, або хтось інший у сусідній кімнаті раптом отримував електророзряди відповідно до рішення. Тобто питання і відповіді були не теоретичними, а цілком практичними (нехай не всі, але яке саме питання спрацює, дізнатися було не можна).
Коли йшлося про те, щоб бити струмом іншого, учасники експерименту намагалися пом'якшити чужі страждання: тобто якщо їм пропонували вибір, сім ударів струмом чужій людині за менші гроші або десять ударів струмом за великі гроші, вони вибирали перше. Але в наступній серії дослідів добровольцям роздавали таблетки: це був або антидепресант циталопрам, що підвищує рівень серотоніну, або леводопу, який підвищує рівень дофаміну і який прописують при хворобі Паркінсона. Зрозуміло, декому давали плацебо.
У статті в Current Biology автори пишуть, що антидепресант порівняно з плацебо змушував сильніше боятися електрошока, тобто добровольці після нього були готові втратити в грошовому еквіваленті вдвічі більше, тільки щоб уникнути неприємних відчуттів. Але при тому вони залишалися цілком альтруїстичними, тобто готові були витратитися на чужу безпеку більше, ніж на свою. Дофаміновий препарат діяв тут протилежним чином: за велику вигоду людина була цілком готова помучити іншого. Можна сказати, що таблетка розхитувала моральні установки, які наказують нам думати про благополуччя інших людей.
Пояснення тут підходять різні. Наприклад, надлишок дофаміну може стимулювати систему підкріплення, яка відповідає за задоволення, так що очікувані приємні відчуття від грошового виграшу перекривають будь-яку шкоду. З іншого боку, «антиальтруїстичний» препарат може пригнічувати здатність передбачати і переживати чужі емоції - тобто людина може просто перестати розуміти, що іншому може бути неприємно. Що ж до таблетки, яка допомагає серотоніну, то вона, швидше за все, просто посилює реакцію уникнення неприємностей, безвідносно того, кому ці неприємності можуть дістатися.
Правда, тут слід мати на увазі наступне. По-перше, дофамінова леводопа, як було сказано, прописується хворим синдромом Паркінсона, у яких рівень дофаміну сильно занижений. Так що тут слід очікувати відновлення рівня дофаміну до нормального значення, і навряд чи варто очікувати від нещасних пацієнтів поганих вчинків, пов'язаних з прийомом ліків. По-друге, в рамках проведеного дослідження не можна сказати точно, який рівень серотоніну і дофаміну виявляється «морально значущим»: цілком могло виявитися так, що обидва препарати наклалися на і так не маленький рівень нейромедіаторів в мізках у учасників експерименту. Так що поки слід говорити не стільки про моральний ефект від тієї чи іншої таблетки (як ми дещо перебільшено заявили в заголовку), скільки про моральний ефект, який надають стрибки нейромедіаторів в мозку.