Новий скандинавський пам'ятник виявили за допомогою супутникових знімків.
Ісландські саги розповідають про те, як на рубежі X і XI століть скандинави досягли Нового Світу. Матеріальні свідчення їхньої подорожі знайшли тільки 1960 року, коли в північній частині острова Ньюфаундленд було відкрито поселення вікінгів Л'Анс-о-Медоуз. Відтоді понад 60 років археологи шукали в Північній Америці інші сліди присутності скандинавів. Багато разів фахівці оголошували, що пошуки увінчалися успіхом, але згодом ці повідомлення так і не підтверджувалися.
Чому поселення вікінгів так складно знайти? По-перше, їх навряд чи було багато (хоча і більше одного). По-друге, навіть знахідки, що відносяться до скандинавської культури, самі по собі не завжди доводять наявність поселення. Наприклад, у місті Бруклін (штат Мен) виявили срібну скандинавську монету XI століття, проте інших слідів присутності «гостей» з Північної Європи там не знайшли. Ймовірно, монету принесли сюди не вони, а індіанці, які торгували з вікінгами.
Тому так важливі довготривалі розкопки. Саме тривалі дослідження дозволили виявити друге поселення вікінгів у Північній Америці. Про його відкриття торік оголосила Патрисія Сазерленд (Patricia Sutherland), ад'юнкт-професор Меморіального університету Ньюфаундленду і науковий співробітник Абердинського університету в Шотландії. Другий знаходиться в Долині Тенфілд, на Баффіновій Землі (Арктична Канада). Про те, що там жили вікінги, говорить безліч знахідок: останки щурів зі Старого Світу; лопата з китового уса, схожа на такий же інструмент з Гренландії; каміння, оброблене в європейській будівельній традиції; кам'яні споруди, дуже схожі на гренландські будинки скандинавів. Але головними доказами стали мотузки і точильні камені. Мотузки були сплетені з волокон, тоді як місцеві мисливці робили їх із сухожиль. На точильних каменях збереглися мікроскопічні металеві сліди від виробів з мідних сплавів, в той час як корінне населення металургії не знало.
Нове поселення скандинавів знайшли за допомогою аналізу супутникових знімків з високою роздільною здатністю. Вивчаючи ці фотографії, Сара Паркак (Sarah Parcak), доцент кафедри антропології в Університеті штату Алабама в Бірмінгемі, знайшла сотні місць, на яких можуть бути пам'ятники. Ділянка на південно-західному узбережжі Ньюфаундленду, приблизно за 500 кілометрів від «першого» поселення вікінгів Л'Анс-о-Медоуз, виявилася найбільш перспективною. Це місце отримало ім'я Пойнт Розі (Point Rosee).
На знімку Пойнт Розі проглядалася темна пляма з якимись прямокутними структурами. Як же визначили, що це скандинавське поселення? Спочатку археологи обстежили пам'ятник за допомогою магнітометра: він вимірює магнітне поле і відзначає аномалії - об'єкти, чиї магнітні властивості відрізняються від навколишнього середовища. Як правило, магнітометр здатний визначити положення предметів, які побували у вогні (згорілі споруди, залишки печей і горнів), а також сліди ковальського та металургійного виробництва. Магніторозвідка на Пойнт Розі показала присутність великої кількості заліза. Дослідники заклали невеликі розкопи, в яких виявили залишки стін з дерну, скупчення золи, шматки руди зі слідами вогню (болотне залізо), а також великий валун, який розтріскався від вогню. Ці знахідки - безумовна ознака існування металургії (як ми вже говорили, місцевому населенню вона була невідома).
Але, можливо, перед нами пам'ятник зовсім іншого часу? Щоб виключити таку можливість, археологи використовували радіовуглецевий метод. Він дозволяє визначити вік предметів з органічних матеріалів за вмістом радіоактивних ізотопів вуглецю. Результати аналізу вказали на скандинавську епоху. Крім того, під час розкопок археологи не виявили жодних об'єктів, які можна було датувати більш пізнім часом або які можна було б віднести до іншої культури.
"Пам'ятник ніби кричить: «Розкопайте мене!» - каже Сара Паркак. Археологи планують вняти призову влітку 2016 року. Тим часом далеко не всі фахівці поділяють оптимізм Сари Паркак, що не дивно: якщо присутність вікінгів у Пойнт Розі вдасться довести, це буде тільки третє їхнє поселення в Америці, знайдене за 50 років пошуку.
За матеріалами The New York Times.